Коли ми хочемо допомогти комусь, важливо розуміти

 Palyvoda Anna - Психолог

"Лікувати - означає допомагати природі. Але не можна допомогти тому, хто не хоче змінюватися." - Гіппократ

Цей вислів нагадує просту, але важливу істину: будь-які зміни починаються лише тоді, коли є внутрішня готовність.

Іноді, щиро бажаючи допомогти, ми радимо без запиту, намагаємося "виправити" чи навіть робимо за когось його роботу. Але чи справді це підтримка?

Людина може просто не бути готовою до змін, і тоді наші зусилля викликають лише опір, знецінення, відсторонення тощо.

Справжня підтримка - це бути поруч, коли потрібно, і довіряти людині її власний шлях.

Іноді це означає дати можливість зробити помилки, адже ніхто не може виконати внутрішню роботу за іншого. Якщо підрізати кокон, метелик народиться зі слабкими крильцями і не зможе літати.

Підтримка - це прийняття, повага до меж - своїх і іншої людини, і просто любов. Вона не про рятівництво чи контроль, а про віру в здатність іншого впоратися.

Питання для рефлексії

Чи справді у людини є бажання і сили змінювати щось у своєму житті?

Чи потрібна їй зараз саме моя допомога? Або, можливо, їй важливо спробувати впоратися самостійно?

Чого насправді потребує людина: моєї поради, конкретної дії, просто присутності поруч чи, навпаки, часу на самотність?

Чи є зараз можливість для неї отримати власний досвід вирішення проблем, чи моя підтримка буде тим, що допоможе найкраще?

І водночас:

Чи я сам/сама готовий(а) до змін, чи мені потрібно дати собі час і ресурс для відновлення?

Чи можу я чесно сказати, що зараз мені не потрібна активна допомога, а лише простір для відпочинку та паузи?

Маленькі кроки ведуть до великих змін.

Перший крок - це навіть не дія, а бажання спробувати:

"Я хочу зрозуміти, чому мені важко."

Або:

"Сьогодні я зроблю трохи інакше."

Це вже перемога! Адже навіть найефективніші методи чи підтримка кращих спеціалістів не працюють без внутрішнього запиту.

Якщо ви зараз не готові - це теж нормально. Готовність до змін приходить у свій час. Коли з’являється навіть найменша іскра бажання, рух до себе стає можливим.

А як ви ставитеся до ідеї маленьких кроків?

Що для вас було б таким першим рухом до змін?

Чи зустрічалися ви у своєму житті із темою "причинити добро"?

Анна Паливода

аналітично орієнтована психологиня,

кризова консультантка