Усі реSvitlana Marcek
Ми знову заходимо в чергове піке.
Для цього не потрібні дослідження та спостереження за референтними групами. Це очевидно з відчуттів, розмов з близькими, запитів клієнтів, черг до психологів, новин та прохань задонатити.
Невизначенність і втрата звичної картини світу, навіть якщо цій картині всього пару місяців і вона ніфіга не про нормальне повноцінне життя, викликають дистрес.
Це «нормальна реакція психіки на ненормальні обставини і події» (цю фразу я мабуть за останні два роки повторила пару тисяч разів, але вона не втратила своєї актуальності, тож ви собі теж її повторюйте коли геть кепські справи у вашої кукухи).
Новини про Харків, як не дивно, для багатьох стали несподіванкою. Звичні захисні механізми не впоралися і така очікувана весна не врятувала в цьому році.
Нам дуже складно жити коли ми не можемо прогнозувати майбутнє. Навіть самий поганий розвиток подій відверто легше сприйняти ніж "нічого не зрозуміло що то буде", адже до невтішних прогнозів можна хоч якось віднестись. Саме тому, так багато людей живе зараз в телеграм каналах, шукаючи інфу від військових та диванних експертів, астрологів, тарологів та ворожок. Людям потрібна інформація щоб сформувати картину того, що відбувається та на цих знаннях будувати свій світ.
Для багатьох, це - точка усвідомлення неприйнятних рішень.
Тож, що відбувається з нами в такі моменти?
- Порушується функціонування організму (тіло каже, що задовбалося і більше не може/не хоче і іде хворіти, погано спати, дихати поверхнево і тривожно, видавати алергічні реакції та знижує імунітет на рівень трохи вище плінтусу).
- Разом з цим страждає психологічна регуляція нашої діяльності. В результаті- гостра потреба в підтримці з одного боку, і ізоляції від світу з іншого. «Стій там, іди сюди. І нашо ти прийшов і чого так довго тебе не було?».
Особливо сипляться ті, хто був бусінкою і тримав довго себе в руках.
У багатьох немає ніякого бажання витрачати сили на зайве (тут спати і їсти можуть бути максимумом того, що по силам за весь день. Яке там онлайн навчання, я вас прошу. Батькам школярів окремий привіт).
Сюди ж додамо фонову тривогу, порушення поведінки та соціальної взаємодії, плюс проблеми міжособистістого спілкування. Якщо останні слова простою мовою передати - сруться ті, хто навіть не думав, що вміє. Багато роздратування та злості виливається не за адресою, а просто на тих, хто поруч. Потім, звісно, провина і сором кажуть дружньо: «Привіт! Ми тут і будемо з тобою жити». В цьому місці можна донатити і чесно вибачатися перед тими, кому прилетіло. Допомагає.
Багатьом хочеться шукати де справедливість в цьому світі. Взагалі дурна ідея. Але про це знають, здебільшого, гештальт-терапевти та ведучі психотерапевтичних груп. Всі інші включаються в пошуки. Не знаходять і зляться. Донатять.
Давайте трохи ще про вас як тіло, яке ви носите в цій каденції на землі 
.
. За останні пару днів я не чула, що є люди у яких не боліла б голова чи не стрибав би тиск. Потім виявилося, що то магнітні бурі шаленої сили і… багатьох відпустило. Цілюща сила визначеності спрацювала. А ще були красиві фотки з полярним сяйвом.
А якщо серйозно, ми часто бачимо в дистресі прояви судинних патологій у людей старшого віку і розлади ШКТ (гастроентероколіти і їм схожі) в різних вікових категоріях, але тут в лідерах діти. «Чимось отруївся…». Ага, щас. То не те.
Тож, дайте собі те, що просить організм. Спокій, чай, сон. Ну наскільки це можливо. Не терпіть біль, цей побутовий мазохізм нікому не потрібен. Є достатньо способів вгамувати його. Героїзму в терпінні ніякого немає. Алкоголь НЕ допомагає. Кава зазвичай теж. Все, що лупить організм відкладіть подалі. Зараз основне правило - Лагідно і з любовʼю до себе.
Донатити можна.
Тепер про психологічний аспект:
Чим більше ви шукаєте визначеності, тим більше поглинаєте інформації. Тим менше можливості її фільтрувати.
"ІПСО, привіт!" Адже чутливість підвищена, концентрація знижена, памʼять як у рибки Дорі, флешбеки доганяють з минулого. І така знайома, ментальна жуйка. Тобто цілеспрямованість мислення знижена, через що починається вʼязке відчуття, що в 150 раз одне й те саме в голові крутиться. Бісить страшно.
Наздоганяти може відчуття беззахисності. Іноді «тут і зараз», але частіше в думках про майбутнє, де чогось чи когось важливого і опорного не буде. Чи вас не буде для когось важливого і близького. І в цьому місці дуже страшно.
А ще, відчуття тривоги, агресія, почуття провини, депресивні прояви, відчуття втрати контролю.
Ви памʼятаєте, що це все зараз - нормальні прояви в ситуації дистреса? Тобто, ви взагалі молодець. То все ваш кортизол. А ви все ще не погано впораєтесь.
Що робити?
Сто разів писали, тож давайте на біс:
- Викинути напругу з тіла. Трясти, якщо трусить, розслаблятися та витягувати себе, якщо стискає та болить, робити дихальні вправи, ходити босоніж, пити воду (бо ото коли во рту сухо, то не норма). Напружувати та розслабляти різні частини тіла. «Напруга - НЕ дорівнює силі». Сила зʼявляється в результаті чергування напруги та відпочинку.
- Обійматися та обіймати. Можна людей, можна тваринок. Бажано пухнастих та таких, що не проти. Можна рибку, але на неї краще дивитися.
- Знайти точку опори, яка втрачена. Зазвичай це вдається через взаємодію з людьми.
Хто у вас теплий поруч? Для кого ви можете стати опорою? Важливий тут баланс «Брати-давати». З одного боку, нам важливо допомагати іншим, з іншого - треба памʼятати про оту маску в літаку, яку спочатку на себе, потім на сусіда.
- Структурувати активність, повертати почуття контролю. Чим нескінченно читати і тривожитись, дійдіть нарешті на ті курси такмеду.
- Дайте собі детоксикацію хоч на добу від новин. Якщо за цей час ми переможемо - вам скажуть. Займіться чимось тим, чому не було місця останні пару років.
Видихніть.
P.S. Донатити можна і потрібно.
Можете поширити цей допис. Хтось зрозуміє, що він в порядку. І це - просто ще один етап. Не останній, але точно крок вперед.
А ще - дякуйте. Це - дуже важлива і ресурсна річ.
Нам всім потрібно вірити, співчувати і дякувати.
Тим, хто поруч.
І тим, хто на небі. 
Все буде 
Немає коментарів:
Дописати коментар