Як почути і зрозуміти дитину, яка страждає через війну

Чуєш, про що це? Як почути і зрозуміти дитину, яка страждає через війну

Ольга Тимченко

 

Часто діти не можуть описати свої емоції, бо їх не усвідомлюють. Тому за кожною зміною поведінки насправді стоять не ті причини, аніж здається на перший погляд. Наприклад, дитина вередує і відмовляється лягати спати, але насправді вона тривожиться через ракетні обстріли чи зміну оточення.

Чому важливо звертати увагу на емоції

Часто і дорослі до кінця не усвідомлюють свої емоції, відчуття й переживання. Позаяк емоції — це наслідок реалізованих чи нереалізованих потреб, потрібно вміти їх пов’язувати. Наприклад, через нічні обстріли людина не задовольнила свою потребу в повноцінному сні, тоді не дивно, що весь день вона дратуватиметься через дрібниці.

Ситуація ускладнюється ще більше, якщо батьки забороняють дітям проявляти певні емоції, як-от гнів. Це базова емоція, дитина не може її не відчувати, проте намагатиметься приховувати, щоб не розчарувати родину. Але тоді стрес лише накопичуватиметься, а дитина втрачатиме довіру до батьків.

І навпаки, якщо батьки навчатимуть дітей висловлювати й проживати свої емоції, стосунки в сім’ї поліпшуватимуться. У дорослих з’явиться розуміння, що дитина плаче чи кричить не через «вередливість» — вона реагує таким способом на якісь події. І завдання батьків — розібратися в причинах та допомогти їй подолати складну ситуацію.

Чи готові діти говорити з батьками про свої переживання?

За даними опитування платформи U-Report і БФ «Голоси дітей», 46,8% дітей не розмовляють з батьками про важкі переживання, емоції та почуття, пов’язані з війною.  

Серед головних причин, чому вони не звертаються до батьків, діти назвали: нерозуміння з їхнього боку (21 %), недовіра до них (18 %), відсутність підтримки та знецінення їхніх проблем (12 %), у сім’ї це не прийнято (7,9%).

Водночас для дівчат більш вагомими причинами, ніж для хлопців, є недостатня довіра до батьків, нерозуміння з боку батьків і відсутність підтримки / знецінення. Хлопці більшою мірою не готові розмовляти з батьками через відсутність такої практики в сім’ї, важкі стосунки з батьками, небажання / незручність ділитися.

Більш охоче діти діляться своїми емоціями, важкими переживаннями та почуттями з друзями — 77 %. З них 22 % дітей роблять це завжди, як відчувають таку потребу, ще 36 % — часто, 34 % — інколи і 8 % — дуже рідко. Важливо зазначити, що розмови про переживання та почуття з друзями майже однаково важливі як для хлопців, так і дівчат, водночас різного віку.

Як навчити дитину розуміти свої емоції — чотири поради

1. Розповідайте дитині про емоції: які вони бувають, як проявляються та для чого нам потрібні. Важливо наголосити, що немає поганих чи хороших емоцій — вони всі для нас важливі. Наприклад, страх сигналізує про незакриту потребу в безпеці, а злість — про порушення кордонів.

2. Учіть дитину проявляти емоції в конструктивний спосіб. До прикладу, гнів варто виражати так, щоб не шкодити людям поряд. Для цього існує чимало спеціальних технік — від арттерапії до тілесних практик на кшталт кидання паперових кульок. 

3. Діліться з дитиною своєю реакцією на ті чи ті події, коли вас щось бентежить, дратує чи злить. У такий спосіб дитина розумітиме, що будь-які емоції — це нормально, їх не потрібно соромитися чи приховувати. Але обов’язково наголосіть, що причина — не в дитині, а в зовнішній ситуації, щоб випадково не спричинити в неї відчуття провини.

4. Сформуйте для дитини простір, де вона може проживати свої емоції поряд з вами. Якщо дитина чимось засмучена й плаче, не забороняйте їй це робити та не поспішайте відразу втішати. Долучіться до її переживання — скажіть, що вам теж сумно. У більшості випадків це буде найкращим способом підтримки.

Якщо розмови не допомагають і страх чи деструктивна поведінка не минають або набувають патологічної форми, варто звертатися до психолога. Не затягуйте з візитом, адже що раніше ви потурбуєтесь про психологічну допомогу дитині, то швидше вона відновиться.

Джерело