Про нашу поведінку під час змін (цікавий експеримент)

 Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї" - Київська філія

І знову адаптація…

Зараз всі ми переживаємо дуже складний момент нашої спільної історії. Коли майже немає добрих новин або вони губляться у потоці поганих, коли ми виснажені, зневірені, настрашені, коли немає плану, коли розчаровані у діях влади, коли кожен день новий корупційний скандал, коли не відчуваємо достатньо зовнішньої підтримки.

Тоді, коли почалася війна, ми були перший час абсолютно приголомшені змінами у житті. Для моєї родини та величезної кількості людей це почалося ще 2014 року. Але за якийсь час адаптувалися, перелаштували своє життя до вимог воєнного стану та були вражені, що нам це вдалося! Багато людей пережили цей досвід на початку повномасштабної війни. Уявити, що ми зможемо продовжити жити за таких умов, було майже неможливо! В той самий час багато з нас потрапили в іншу пастку. Нам здалося, що адаптувавшись один раз, ми протримаємося до кінця війни. Насправді, війна - це період життя, де зміни відбуваються набагато частіше, ніж у будь-які інші періоди.

Ситуація знову і знову змінюється та потребує відповіді, як жити далі. І це означає, що знов кожному потрібно пройти процес адаптації. Адаптація виглядає як шлях, який людині необхідно здолати, щоб навчитися існувати у нових умовах. Це не момент, а період! Він може бути різний за часом, його успішність залежить від певних обставин, але об’єднує те, що в процесі адаптації ми не можемо почувати себе добре, бо знаходимось за межами звичних умов. Якщо Вам колись доводилось опинитися у місці, де потрібно буде жити якийсь час, а воно у жахливому стані, скрізь бруд, холодно, падають шпалери, немає чого їсти. Особливо, якщо місце Вашого попереднього перебування зовсім інакше виглядало. Перше відчуття шоку, відчаю, втоми, але за якийсь час ми починаємо шукати віник, ганчірку, джерело тепла, облаштовуємо місце для сну, гріємо воду, готуємо просту їжу. Життя починає брати своє. І тільки коли ми організували простір навколо, починаємо дивитися у більш віддалене майбутнє.

Цей процес може піти двома шляхами: адаптивним та дезадаптивним. У першому випадку ми будемо шукати підтримуючі думки, які потім призведуть до важливих дій. На наші думки впливають зовнішні речі, такі як соціальна підтримка, наявність ресурсів, та внутрішні- наші переконання про себе та світ, поведінкові стратегії, які колись вже допомагали, наші цінності. У другому – брак підтримки, ресурсів та втрата зв’язку з цінностями, зневіра у собі та людях, призведуть до того, що ми так і залишимось в стані, коли адаптація не відбулася, і ми продовжуємо страждати.

В такий момент як зараз, ми потребуємо двох різних речей. Одна — це підтримати себе прямо сьогодні (організувати сон, їжу, спорт, спілкування). Інша — більш складна і тривала в часі- це переосмислити куди рухатись, на що спиратися, повернутися до цінностей, шукати людей, які зберігають віру, шукати джерела, які допоможуть повернути сенс.

Ще одна особливість теперішнього часу. У багатьох людей думка «Я втомився» є однією з тих, яка постійно знаходиться в центрі свідомості. Ми повторюємо її постійно, будь-якої миті, коли відчуваємо найменший дискомфорт. Пропоную дослідити вплив цієї думки на наш емоційний стан, провести експеримент. Один день намагатися так часто її повторювати, як зазвичай ви це робите, а інший день, коли вона приходить, впізнати її, нагадати собі, що це моя звична думка, зробити, щось для відновлення та дистанціюватися від неї. Поміряти рівень емоційного дистресу в кожен з цих днів, де «0» буде означати немає дистресу, а «10» - максимально можливий. Оскільки експеримент потребує принаймні двох гіпотез для дослідження, то гіпотеза А буде «Ця думка не впливає на мій емоційний стан», гіпотеза Б «Ця думка суттєво погіршує мій емоційний стан». Виміряйте рівень віри в ці гіпотези на початку та після завершення експерименту. Які були Ваші припущення і що Ви побачили насправді?

Нам всім треба вчитися впізнавати ситуації, коли змінюються життєві обставини. І кожного разу давати собі час адаптуватися. Дбати про речі, які допоможуть в цьому процесі. Шкода, що зараз так часто та раптово змінюються обставини і нам потрібно знов і знов проходити цю дорогу, але кожного разу ми набуваємо досвіду та навичок! Це є величезне надбання, яке стане в пригоді протягом всього життя! Скільки ще попереду — невідомо, але не забуваймо, що всі добрі речі приходять в наше життя з тієї самої невизначеності, з якої багато людей чекають щось дуже погане. І буде той день, один зі звичайних днів у календарі, коли ми дізнаємось, що перемогли ворога! По іншому бути не може, бо неможливо перемогти таку кількість людей, які тримають Україну у своєму серці!