Пережиття втрати: вимір мужності та стійкості

Пережиття втрати: вимір мужності та стійкості

Олеся Криськів

«У цьому світі мужність має багато облич. Іноді мужність полягає у зреченні свого життя в ім’я чогось більшого… або заради когось. Іноді мужність має вигляд відмови від усього, раніше знаного вам, або усіх, колись люблених вами на користь чогось більшого. Та іноді мужність – зовсім не про це. Іноді – це ніщо інше, як зціпити зуби крізь біль і важку працю кожного дня, повільне крокування у напрямку…життя. Це – той ґатунок мужності, необхідний мені зараз». (Вероніка Рот «Аллегіант»)

Мабуть ця цитата добре передає той досвід мужності, якого потребує людина в процесі пережиття втрати та жалоби. Ми будемо говорити про втрату в ширшому контексті, як про втрату близьких людей, що є одним з найважчих досвідів, який доводиться переживати людям на землі, так  і про втрату житла, роботи, мрій, планів, стосунків… На жаль, досвід війни супроводжується чисельними травматичними втратами. Є теж певні особливості які ускладнюють процес пережиття втрати, а саме: часто немає простору та ресурсу на жалобу, невідкладні обставини загрози життю і безпеці, часом нема належного похорону, переїзд – новий соціальний контекст, нові виклики адаптації, супутні втрати. Але попри «цунамі горя», ми робимо свій індивідуальний та національний вибір «Вистояти. Перемогти. Відродитися!»

В цьому тексті хочеться наголосити на ключових речах, щодо переживання втрати. Найперше важливе послання згідно досліджень про стійкість говорить про те, що в нас існує природній механізм проживати втрату. Більшість людей, згідно даних досліджень,  долають цей непростий досвід, зберігаючи стійкість та психічне здоров’я за рахунок внутрішніх ресурсів та соціальної підтримки і без жодної фахової допомоги. Джордж Бонанно, дослідник в даній галузі міркує: «Щодо стійкості, найбільш інтригуючим є не те, наскільки вона поширена, а радше те, що вона нас постійно подивовує. Мушу визнати, що іноді навіть я дивуюся тому, наскільки резилієнтними є люди, а я роками працюю з тими, хто зазнав втрати і травми. З тим, як я все більше дізнавався про те, як люди умудряються витримувати страшні нещастя, мені ставало все більш зрозумілим, що люди запрограмовані виживати. Не всі справляються добре, однак більшість з нас таки робить це». Прийміть, що ви здатні і зможете навчитися жити з цією втратою, з її болем; довіртеся внутрішній силі, що є у вас і силі підтримки близьких – як би це не було болісно, ми маємо силу жити з болем, «крокувати у напрямку життя»…

Другий момент, це те, що існує широкий спектр нормальних емоційних реакцій на переживання втрати, включно зі збентеженням, гнівом, онімінням, фрустрацією, страхом, тривогою, полегшенням, нервозністю, смутком, відчуттям безсилля, запитаннями, що не дають спокою і думками, яких важко спекатися, тугою за знайомим і звичним, та багато інших. Також можуть бути фізіологічні реакції такі як:  втрата сну – одразу після події люди часто перестають спати. Деякі починають вживати снодійні. Навіть якщо люди не сплять 48 годин – вони не погано справляються в подальшому. Ліки можуть в подальшому призвести до відтермінованих проблем. Втрата апетиту. Розсіяність – перші 3-4 місяці після важкої втрати люди стають дуже забудькуваті – де мої ключі? Телефон? Гроші? Починають більше помилятися. І чим більше людина усвідомлює, що цей стан є очікуваним та нормальним, тим менше він буде її лякати.

Третій момент. Як зазначає Люсі Гон, мама яка втратила 13-річну доньку в автокатастрофі та присвятила своє життя дослідженням в галузі пережиття втрати: «Ми знайдемо шлях; кожен – свій. Немає «правильного» способу переживати втрату, як і немає правильного способу любити. Кожен із нас відкриє для себе те, що допомагає саме йому/їй і шкодить саме йому/їй в процесі того, як ми працюємо над інтегруванням втрати у свої життя. Часто ми почуватимемось заблукалими у цьому відкритті, однак знаючи, що не існує єдиної дороги, а радше багато різних доріг, що їх кожен з нас може обрати, ми зможемо вільно опрацьовувати втрату у такий спосіб, що відчувається автентичним і помічним».

Опираючись на дослідження в області втрати можемо говорити про певні стратегії які допомагають краще давати собі раду в процесі втрати та жалоби.

Згадана нами Люсі Гон говорить про шість стратегій, які є помічними одразу після втрати:

• Нема жодних правил – робіть те, чого потребуєте. У вас – свобода дій робити все, що потрібно для того, щоб якось прожити перші дні і тижні. Спіть, скільки вам заманеться, робіть, що завгодно, відчувайте, що завгодно. Ніхто не може вказувати вам, як поводитись чи діяти.
• Виберіть, на що спрямувати свою увагу. В процесі переживання втрати ресурси уваги дуже обмежені, це важливо пам’ятати.
• Не поспішайте
• Допустіть біль. Увійдіть прямісінько в епіцентр; підійдіть до болю втрати, заздрості і туги з широко розплющеними очима.
• Очікуйте раптових нападів горя
• Заново відновіть рутину. Через поступове відновлення рутини ми повертаємо відчуття контролю в своєму житті, оскільки втрата дуже сильно «вибиває ґрунт з під ніг» і викликає відчуття безсилля.

 

Варто теж згадати про важливість базової турботи про себе, такі речі як режим сну, харчування, особистої гігієни.

Під час переживання втрати вкрай важливо мати підтримуючі і емпатичні зв’язки. Саме підтримка та люди, які готові вислухати, вкрай важливі. Втрата потребує бути розділеною. Тому дозволити іншим вас підтримати – скласти перелік людей, які можуть підтримати – знаходитись поруч з іншими є дуже важливо.

Консультант з переживання втрати, спікер та автор, Моріс Турмель каже: «Немає обхідного шляху опрацювання горя, якщо ви справді хочете загоїти рани. Деякі люди попросту відмовляються рухатися вперед, чіпляючись за своє горе… Вони не приймають того, що можуть зцілитися….. Вам доведеться обрати зцілення, щоб оговтатися від горя. Ви маєте присвятити себе власному відновленню, як і будь-яка інша людина, яка застрягла в якомусь недієздатному стані».

«Переживання горя – це не лише те, що стається з нами, коли смерть, втрата і реакції горя входять в наші життя. Переживання горя – це також те, що ми робимо з тим, що сталося з нами. В той час як реакція горя – пасивна і позбавлена виборів, наша діяльність у горі – активна і сповнена виборів». Тhomas Attig. Тому «Оберіть життя, а не смерть. Не втрачайте те, що маєте на поталу тому, що вже втрачено».

Джерело