Для роздумів

 Інститут психології та системної терапії Ресурс MIGIS

ФРУСТРАЦІЯ

Для психічного розвитку необхідний певний ступінь фрустрації - стану сумнівів (при зустрічі з новим у собі чи зовні), страху, можливо роздратування, збентеження та доступне зусилля цей стан перейти.

Найпростіший приклад - коли дитина тільки починає одягатися сама. Він тримає в руках футболку, розуміє, що для того, щоб її вдягнути потрібно визначення тілесної координації і можливо каже «я не вмію, у мене не вийде». У цей момент він ще не знає «себе одягає футболку самостійно», а знає лише «себе, якого одягають дорослі».

Якщо з емоційною підтримкою батька у малюка виходить зробити все самостійно - він проходить момент фрустрації і стає тим новим собою, який може одягатися самостійно. Але якщо саме цьому малюку завдання виявилося не під силу, а дорослий його знецінив, розкритикував, відкинув - та сама фрустрація стане маленьким крахом ще не народженої особистості - ось виявляється я який безрукий, який ганебний, краще я в цей бік більше не пробуватиму. Невпевненість і сором у цьому полі підвищилися, а отже й подальші зусилля пройти крізь потрібні будуть великі.

Висновок – якщо за дитину робити все – він не зможе навчитися витримувати фрустрацію. Якщо за дитину (з дитиною) робити надто мало – вона не зможе навчитися витримувати фрустрацію. Щоб не здавалося, що можна вивести якесь стабільне правило додам, що всі дитини різні і прийняти рішення допомогти зараз чи підтримати в самостійності можна тільки відчуваючи в моменті своєї конкретної дитини, її стан, ресурс і ніяк інакше. Нескінченний творчий вибір у контакті вас двох.

Але взагалі я хотіла сказати не про дітей, а про нас, дорослих. Як часто ми вимагаємо від себе «вміти правильно та швидко одягати футболку»? Як часто лаємо себе за переживання сорому та фрустрації там, де тільки пробуємо вийти із зони комфорту? Як часто навіть не допускаємо думки, що потребуємо простої людської підтримки там, де сильно фрустровані та невпевнені?

Тетяна Фішер