Необхідність вижити
Володимир Станчишин
Зараз я дивлюсь на наше життя після початку повномасштабної війни як на історію, що змусила більшість учитися виживати в новому, невідомому для нас світі. Життя кожного з нас докорінно змінилось, і кожен почав свій довгий шлях, про який колись напишуть книжки.
Наші дороги не однакові — в когось вони пролягають через фронт, у когось через окупацію, а в когось — через укриття, переховування, очікування. Чиїсь дороги ведуть на захід — на захід нашої країни чи ще далі на захід, за межі війни. Наші дороги ведуть нас крізь випробування самооцінки, стосунків, мрій про майбутнє.
Війна змінює, і змінює не запитуючи, чи ми до цього готові, не питає, куди ми прямували, куди вели наші довоєнні шляхи. Для мене дуже важливо — усвідомити, що життя кожного з нас змінилося повністю. Бо я так часто чую, мовляв, нам ще нічого, ми, дякувати Богові, у відносній безпеці, в нас іще порівняно все гаразд. Але я кажу: ні — не слава Богу, не все гаразд — ми живемо в країні, де триває війна. Війна змінює абсолютно все — наші думки, емоції, тілесні реакції, побут, економіку нашої країни, наші стосунки і все кожнодення.
Визнання того, що все змінилось, є дуже важливим. Бо воно пояснює нашу втому, нашу тривогу, депресивні симптоми — ми вже тривалий час живемо в режимі постійної напруги і виснаження.
Немає коментарів:
Дописати коментар