"Я у себе Молодець". Наша рятівна самопідтримка. Знаєте, чому я майже навчилася за ці місяці і спостерігаю за цим? - вчора і сьогодні це помітила - не до кісток з'їдати себе, коли щось не вдається. Замість того, щоб "злобно мотивувати" - підтримувати.
Цей спокійний голос, що підтримує - який всередині каже: ти нормальна, ти просто не виспалася. Ти не тупа - просто тиск наближається до температури замерзання. Ти не безвідповідальна - ти зробила все, що могла. У тебе графіки відключення світла непередбачувані. І обставини швидко змінюються.
Як я вчора і півдня сьогодні гальмувала! Здавалось, що в думках продиралась крізь туман, чи зарослі. Думки розбігалися, мов мурахи. Слова не складались в речення. Казала чи писала кілька слів, і забувала, з чого починала. Мені здавалось, що крапки я буду ставити носом, куняла над клавіатурою. І я так вдячна собі, що хоч не витрачала сил на самоїдство.
Колись я давала домашнє завдання дорослим - придивитись, як діти піклуються про тварин, про іграшки. Що саме кажуть, як "виховують"? Вони ж будуть говорити нашими словами. І показувати наші дії. І ми почуємо не тільки те, що кажемо їм вголос, а і те, що можливо, кажемо самим собі.
Я спостерігаю, як донька розмовляє з кішкою і своїми ляльками: "Дівчинка моя, я з тобою. Ти злякалась? Так, зараз складно. Я з тобою. Ми разом. Давай я тебе візьму на руки". Коли почула вперше, подумала - невже, насправді, я так кажу? Я не знаю, які саме слова і відчуття залишаться у неї до дорослого віку.Хотілось би, щоб всередині була сила підтримки.
Бо з неї формується навичка самопідтримки.
Цей голос "дорослого" починає звучати всередині наших дітей дуже рано. Наші внутрішні голоси - зазвичай, критичні. Вони кажуть словами авторитетних для нас в дитинстві людей - те і так, як вони реагували на наші помилки і на наші успіхи.
Не у всіх нас є звичка реагувати схвально, та й вірити у свої успіхи та досягнення, не заслуговувати щось "корисністю", а просто чути всередині себе цей голос "ти чудовий/чудова" я так тобі рад/рада. Я з тобою. Ти точно впораєшся. Тобі не потрібно бути іншим, щоб я тебе любив /ла.
У своєму дорослому житті ми шукаємо того, хто "розчаклував" би, зняв владу тих впливових голосів, що в нас звучать. І ми їх вже вважаємо за свої. А ще відчуття "Я у себе є! Я можу себе витримати" - теж може проростати із цих важливих слів "Я з тобою. Я з тобою, щоб не відбувалось"
Я так часто питаю: що ви кажете своїм друзям, коли їм складно? Напишіть 2-3 речення. Чи кажете ви ці слова собі, коли складно вам? Чи можемо ми стати друзями чи "підтримуючими дорослими" для себе самих?
Насправді, у нас і виходу зараз немає.
Війна змушує нас регресувати. Темрява (готую величезний матеріал про її вплив та те, що можна з цим робити) - підсилює наш регрес. Втома - сповільнює реакції і б'є по системі аналізу та контролю.
Що у нас залишається? Наші базові налаштування - наше ставлення до самих себе. Ми наодинці зі своєю внутрішньою дитиною.... Якій так треба "на ручки", так важливо, щоб їй сказали - ти у мене молодець, ти так тримаєшся, ти нормальна, тобі, дійсно, складно.
Ми самі зараз для себе дорослі.
Як з нашими дітьми, у нас є етапи самопідтримки. (В терапії ми відзначаємо "внутрішній дитині" якого віку потрібна підтримка) "Взяти себе в руки" - регулювати емоції, можливо, коли є сили. Іноді, нам потрібно "взяти себе в руки (на руки) буквально - обійняти себе. Надати підтримку тілу.
Торкнутись стійкої опори, огорнутись в плед.
Відчути кордони тіла (під ковдрою, в обіймах чи самообіймах), на початку війни я розповідала, як обіймаю себе і питаю: дівчинка моя, чого ти зараз хочеш.
І проспівати, промугикати собі пісню, можливо, колискову (ми відчуємо, як почнемо трохи розгойдуватися - це наш тілесний транс).
Налити собі теплого чаю, нагодувати себе
Поставити музику
(Це підтримка нашої "внутрішньої дитини" раннього віку і
Все це впливає на нашу перезбуджену лімбічну систему)
Нормалізація: собі самому сказати - ти нормальна. Зараз нормально боятись, зараз нормально злитись, зараз нормально відчувати втому і розгубленість. Нормально не знати, що робити - ніхто не був там, де ми зараз.
Підтримка, коли щось вдалося. Нам так важливо напрацювати цю внутрішню реакцію. Вона дозволяє не залежати від зовнішніх схвалень ( ми ж і дітям це кажемо, писала це колись "про дітей"):
Це просто прекрасно!
У тебе вийшло!
Круто!
Супер!
ти сама бачиш який у тебе прогрес!
Гарна робота!
Вітаю! Ура!
Ти сумнівалася, а, бачиш, все вийшло!
Це було складно, але ти впоралася!
З кожним днем у тебе ж виходить краще!
Ти зробила це так швидко!
Надзвичайно!
Ну чудово ж!
Ти так багато зробила!
Я в захваті!
Я завжди вірю в тебе
Це твоя Перемога!
Пропозиція думок та дій: ти можеш, тобі потрібно (звернутись за допомогою, записатись до психолога.., Зробити...., сказати....дихати, рухатись, написати, відпочити. Подумаймо - це твої думки, чи факти? Зараз ти робиш такий крок, а потім - такий )
Цей наш вже "напрацьований" внутрішній голос стає нашим скарбом.
Ми точно у себе самих молодці! Нам складно, але ми стільки всього витримали, так багато чому навчилися. І ми точно впораємося.
І... Обіймаю, Родино 
так сильно, наче ми вже Перемогли
так сильно, наче ми вже Перемогли
Немає коментарів:
Дописати коментар