Світлана Ройз про підтримку дітей військовослужбовців

 Світлана Ройз

Діти воїнів- добровольців. Як їх підтримати. (Хоча тут буде багато і загальних тем про дітей військовослужбовців) Я хочу сьогодні торкнутись дуже - дуже чутливої теми. Вже кілька місяців готувалась про це говорити.

З повагою, шаною, вдячністю до воїнів- матусь і татусів. І тих, хто зараз піклується про дітей. (Писала, як тільки могла, коротко і практично)

В спілкуванні (підтримці) саме дітей воїнів - добровольців є відмінність. І багато залежить від того, як ті, хто поруч, пояснюють рішення і вибір дорослих.

Діти одночасно можуть відчувати дуже різні емоції.

Вони пишаються близькими. І одночасно можуть відчувати тривогу, сум, страх - але і часто раптово проявляється злість, роздратування, нерозуміння . Ці емоції діти не завжди відкрито проявляють та й не усвідомлюють. Вся ця хвиля може перенаправлятись на близьких, молодших дітей, друзів, вони можуть щось ломати, можуть бути прояви аутоагресії. (Нам важливо самим розуміти, що відбувається і намагатись пояснити дітям, що зараз всі різні емоції нормальні. І пропонувати дії, які їх можуть стабілізувати)

Сприйняття світу дітей егоцентричне. Часто всередині виникає (із слів дітей):

- ти міг/могла не йти, але пішов. Значить, ти мене, саме мене покинув. Тебе немає поруч, коли ти потрібен. І в тому, що я відчуваю зараз - саме ти винен чи винна.

- Я хочу, що все було, як колись. І ти винний/винна, що все змінилось

- ти тільки про себе думаєш, А що зі мною буде?

На все ці фрази (і думки) ми маємо відповідати щиро, звертаючись і підтримуючи почуття дитини (я знаю, як тобі важко, моя найбільша мрія бути з тобою і не розлучатись. Я на фронті заради тебе і заради себе, і заради всіх, кого ми захищаємо. Ти можеш думати, чому саме я, чому я не залишаюсь з тобою і я, розумію, що ти можеш злитись. Я хочу, щоб ти завжди пам'ятав/пам'ятала - щоб це було у тебе в серці, в кожній клітинці - я тебе люблю. Люби(в/ла) і буду любити. І я хочу зробити так, щоб вороги більше не приходили на нашу землю. Якщо б я не пішов/шла на фронт, я б зрадив/ла себе. І не міг/не могла б з цим бути. )

Коли дорослі кажуть - я пішов заради тебе - то діти можуть відчувати ще й провину. (Це правда, на фронті в першу чергу, заради дітей, сімей, країни, але ми намагаємось формулювати так, щоб уникнути провини . В попередньому пункті приклад)

На тих дорослих, що знаходяться поруч, може проеціюватись гнів, страх, що і з ними може щось статися. І їм важливо частіше повторювати, що ми робимо все можливе, щоб піклуватись про себе.

І наш близький воїн робить все, щоб зробити те, що повинен, і повернутись до нас.

Діти можуть проявляти більш регресивну поведінку (здаватись малюками - щоб несвідомо утримати нас поруч), а можуть, навпаки різко дорослішати, відсторонюватися, наче привчаючи себе до того, що близькість їм не потрібна.

Іноді у дітей виникає "вторинна вигода" - мої близькі на війні - і "ви" - світ мені винен. Важливо, щоб дитина відчувала, чула від нас - тобі дуже складно. І ми пишаємося твоєю силою. І вдячні твоїм близьким. Акцент не на жертовності, а на силі.

Іноді діти в роздратуванні кричать - я тебе і його /її ненавиджу, краще б ви померли, вас взагалі не було (це дуже складно витримати, але саме за цими словами є величезна потреба - "мені так страшно. Мені страшно, що з вами щось може статись. Я так прив'язаний до вас, ви так важливі, що всередині себе хочу зменшити вашу роль".).

Нам важливо собі нагадувати, що ми величезні. І можемо вмістити сильні емоції дитини. Вони через кілька секунд зміняться і дитина буде боятись, що втратила нашу близькість. Близькість - ліки.

Дітям (всім) складно витримати невизначеність. У них немає відчуття часу.

Як тільки з'являється можливість, намагайтесь виходити на зв'язок. І "призначайте" дітям щось контролювати. За щось відповідати.

Давайте дітям завдання - записувати для вас відео, робити свічки з вощини, писати листи, малювати, співати - це скерує їх увагу і напругу.

Самі записуйте для них привітання, нехай ваш голос буде з ними. Дія і близькість - це терапевтичні інструменти.

Особливо нам важливо скеровувати активність підлітків.

Будь ласка, уникайте слів - ти тепер старший, ти тепер за мене (за батька/мати). Ти - опора мамі/татові/ бабусі. Дитина не має бути в ролі дорослого. Ми можемо просити - будь уважним, будь відповідальним. Але часто нагадуємо саме про ролі - ти - син, донька.

Тим, хто опікується з дітьми - важливо говорити про те, як вам самим було прийняти рішення близького. Як ви думаєте про нього і хвилюєтесь. Але акцент на тому, що вам зараз допомагає.

Такі щирі розмови додають близькості стосункам.

Будь ласка, пам'ятайте і про те, що у колег - психологів є групи підтримки для дітей і дорослих. Важливо на когось спиратись, щоб витримати напругу в бути опорою для дитини.

Коли 2 мої близькі знайомі йшли в ЗСУ, ми розмовляли і вони "об мене" приймали рішення. Вони обидві знають, як я піклуюсь про всіх дітей. І що я думаю про роль дорослих. Вони обидві просили, щоб я наводила аргументи на користь того, щоб вони залишились дома з дітьми.

Але ми говорили про те, що буде з ними, з їх відношенням до себе, до дітей, якщо вони залишаться дома. Вони в ЗСУ на своєму місці. Їх діти в безпеці з близькими.

Ми не знаємо, де бути правильніше. І я не знаю, чи була я права, що не знайшла аргументів.

Я тільки молюсь, підтримую їх дітей і вдивляюсь в "очка онлайн", коли вони були на зв'язку.

..і я пам'ятаю істерику доньки, коли чоловік прощався з нею перед від'їздом в ТРО в перші дні війни. Її постійні питання - чи повернеться тато. Її злість на мене і на нього. І те, як вона вдивлялась в мої реакції.

Уклін всім, хто нас захищає.

Я так бажаю, щоб ми скоріше почули слово Перемога. І всі діти і дорослі могли, нарешті, обійнятися. Обіймаю, Родино. Як хочу Перемоги

Картина - з книги "Мама" - я завжди саме її швидко перегортала, не хотіла вірити, що це реальність.