ПТСР у дітей: психологиня розказує, з ким може статися і як із цим впоратися
Діти мають вищий ризик отримати ПТСР, аніж дорослі. Чи означає це, що він виникне у більшості дітей, які переживають війну в Україні? Чи може це статися від новин з України у тих, хто виїхав із мамами за її межі? І як розпізнати те, що дитина пережила травматичний досвід?
Про це журналістка Надія Швадчак спеціально для Фактів ICTV розпитала психологиню Благодійного фонду Голоси Дітей Тетяну Обоянську.
Що таке ПТСР
ПТСР – це посттравматичний стресовий розлад. Його причиною може стати травмувальна подія – щось, що виходить за межі буденного життєвого досвіду, несе загрозу життю або здоров’ю.
– Зазвичай про таку подію говорять, що вона наче грім серед ясного неба. Людина втрачає контроль і відчуває безпорадність, – пояснює Тетяна Обоянська.
Психологиня наголошує, що ПТСР не формується одразу. Дослідження свідчать, що цей процес триває від одного до шести місяців. Доти дитина переживає гостру стресову реакцію.
Однак під час війни, коли щодня є небезпека здоров’ю та життю, ПТСР може розвиватися швидше, аніж у випадках, коли подія відбулась і закінчилась.
Психологиня називає один із маркерів того, що з дитиною щось не так.
– Це різка зміна поведінки дитини: була активна – стала млявою й апатичною, спала добре – а тепер ні, або ж почала регресувати – робити щось невідповідне віку: наприклад, смокче пальці, – перераховує Обоянська.
Як інші прояви ПТСР можуть бути у дитини
Батьки мусять бути дуже уважними та спостережливими. Варто звернути увагу, якщо з’явилися:
- нав’язливі спогади та флешбеки, під час яких дитина може втрачати відчуття реальності й заново переживати травматичну подію;
- уникання всього, що нагадує про пережите: спогадів, ситуацій, місць, контактів. Унаслідок цього у дитини звужується життєвий досвід. Вона обмежує себе ‒ і на самоті їй стає дуже складно;
- емоційне напруження, агресія або, навпаки, апатія і відстороненість;
- підвищення рівня тривожності, втома, дратівливість, депресивні стани, головні болі;
- гіперзбудження. Дитина перестає спати, постійно напружена;
- очікування повторення травмувальної події. Наприклад, дитина думає, що у бабусі піднявся тиск через її погану поведінку, тому бабуся померла. Згодом дитина може вважати, що її погана поведінка призведе до ще чиєїсь смерті;
- порушення пам’яті, уваги, здатності концентруватися і вчитися. Коли дитина в стресі, її здатність запам’ятовувати знижується;
- саморуйнівна поведінка: самоушкодження, вживання алкоголю чи наркотиків, екстремальні заняття. Травматична ситуація – це настільки боляче, що відбувається заморожування досвіду. І тоді дитина хоче випробувати, чи дійсно вона ще здатна відчувати. Лізти вище, різати шкіру – ці дії можуть стати для дитини доказами того, що вона жива;
- травматична гра: дитина може відігравати пережите. Наприклад, якщо вона бачила бомбардування, то може руйнувати літачками будівлі з лего. І це не буде гра у форматі зруйнувати-відбудувати, це буде постійне руйнування.
Як розвивається ПТСР у свідка
Навіть якщо дитина далеко від епіцентру травматичної події, її може травмувати контент, який вона споживає.
У мережі безліч відео зі зруйнованими будинками, тілами, вбивствами. Психологиня наголошує, що важливо відфільтровувати те, що дитина бачить.
– Якщо біля неї немає дорослого, здатного пояснити складні речі, вона може дістати травму, – застерігає Обоянська.
Добре, якщо дорослі чуйні й помітять це. Але якщо вони у власних травмах, то зміну поведінки дитини можуть сприйняти за примхи.
А потрібно бути чутливими й розуміти, наслідки бувають і від дистанційного споглядання травматичної події.
Що робити
Завдання батьків ‒ розпізнати, що щось не так. Не варто чекати, поки мине місяць чи шість і поставлять діагноз. Є те, що можна зробити одразу: налагодити звичний режим дня і повернути частину справ, які дитина робила до травматичної події.
Не менш важливо додати фізичну активність, щонайменше ‒ гуляти на свіжому повітрі. Якщо є можливість, – стрибати, грати в м’яча, робити вправи, лазити по драбинках.
Стрес приходить через тіло – через тіло ми його й відпрацьовуємо.
Обов’язкового варто обмежити перегляд новин і контролювати, яку інформацію дитина отримує. Те саме стосується і дорослих, які годинами моніторять новини, отримують негативний вплив на свій емоційний стан.
– Пам’ятайте, що турбуючись про себе – ви турбуєтесь про дитину, – наголошує психологиня.
Тому найперше, що дорослі мають зробити, – стабілізувати і відновити своє життя.
Якщо наразі це неможливо (дорослий не може впоратися і, наприклад, плаче), то дитині варто пояснити, що в цьому не вона винна, це така реакція дорослого на стрес, але ви обов’язково впораєтеся.
Як говорити про травматичну подію
Часто в ситуації гострого стресу людина багато говорить. І це правильно, це профілактика ПТСР. Тому з травматичної події однозначно не можна робити табу.
Не можна казати: забудь, візьми себе в руки.
У дитини немає сил зберігати цей досвід в собі. Коли він замовчується – це призводить до подальшого травмування.
– Тому дозволяйте дітям програвати і висловлювати почуття та емоції, а маленьким самі проговорюйте: Тобі було страшно, ти злякався, але вже все позаду, я поряд, – радить фахівець.
Чи дійсно всі діти в Україні матимуть ПТСР
Попри щоденне відчуття небезпеки, постійні повітряні тривоги та загрози обстрілів – не всі діти, які пережили стресову подію, матимуть ПТСР.
– Це залежатиме від того, наскільки подія була несподіваною, скільки тривала, якими були наслідки, чи був з поруч з дитиною дорослий, здатний її підтримати, – пояснює психологиня.
Що молодша дитина, що більшої підтримки вона потребуватиме. У дітей, порівняно з дорослими, вищий ризик виникнення ПТСР (у дорослих 20%, а у дітей ‒ 30%).
Серед факторів, які можуть його спричинити у дітей, важка хвороба чи смерть одного з батьків, переміщення до дитбудинків чи інтернатів, булінг.
Що буде, якщо нічого не робити
Навіть після Другої світової, коли люди з ПТСР не зверталися за допомогою до фахівців, вони все одно поверталися до свого буденного життя – відновлювали будинки, готували їжу, працювали, вчилися. Частина цих людей з часом одужала. Але лише умовно.
Зрештою вони передали наступним поколінням певні неусвідомлені патерни поведінки: наприклад, правило завжди доїдати хліб, бо завтра його може не бути.
Це стало травмою поколінь. Наше завдання – розуміти, чому відбуваються певні речі з нашими дітьми саме тут і зараз, не затягувати.
Тим більше, що це дії доступні кожному: підтримка, відновлення відчуття безпеки, фізична активність, повернення до попередніх захоплень.
Загалом – відновлення життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар