Порушення адаптації

 ❓Порушення адаптації, або «Чому я так довго перебуваю у ступорі?»

 

Кризові обставини змушують людину адаптуватися до того, чого ми не хотіли, не готувалися та не планували. Це не завжди легко, бо зміни у звичному житті є складним випробуванням для більшості людей.  

У кожного з нас є своє «місце», де тепло, тихо, затишно й зрозуміло. У момент втрати цього «місця» людина проходить багато стадій, аби нарешті відчути душею та тілом «я вціліла та адаптувалася». Посередині цього шляху через порушення адаптації людині властиво «зависати у ступорі».

Реакція кожної людини на однакові стресові чинники є абсолютно різною. Це залежить від багатьох факторів, враховуючи вік, темперамент, попередні травматичні епізоди, тобто повний анамнез життя.

❗️Які симптоми розладу адаптації ми можемо спостерігати та на що варто звернути увагу?

 • нездатність справлятися з обов’язками;

 • розгубленість у важких ситуаціях;

 • поганий настрій протягом декількох тижнів;

 • відчуття тривоги;

 • соціальна відчуженість;

 • безсоння;

 • значне зниження якості працездатності;

 • емоційна нестабільність;

 • схильність до спалахів агресії та нездатність її регулювати (раніше вдавалось, а зараз – ні).

Згідно із сучасною міжнародною класифікацією захворювань, постстресові розлади адаптації є такими:

 • короткочасна депресивна реакція – нетривала (до 1 міс.) легка депресія;

 • тривала депресивна реакція – легка депресія, що триває до 1 року;

 • змішана форма тривожної та депресивної реакції – відмічається як тривожна, так і депресивна симптоматика;

 • реакція з переважанням інших емоційних розладів – наявність тривоги, занепокоєння, частково депресії, гніву, напруження. У даному випадку важливо, аби інтенсивність цих проявів не перевищувала поріг для діагностування інших конкретних психічних розладів;

 • порушення поведінки – порушення поведінки в соціумі, часте виникнення агресії та гніву.

Турбота про себе – це дбайлива уважність до своїх емоційних проявів і свідома допомога собі. Кожна ваша реакція має значення.

Джерело: Анна Грубая,

психолог-практик.