Концепція успішності ламає життя. У тому числі успішним.
1. Успішність – "дофамінова тєма". І дофамін це аж ніяк не гормон щастя. Так, ми на ньому дуже мотивовані. Але сильна мотивація веде в залежність. На дофаміні фанат успіху обирає не оптимальні рішення, а найбільш драйвові. Часто це радикально різні речі. Також на дофаміні людина шукає все сильнішого збудження, а це провокує сідати на гемблінг або речовини.
2. Успіх – зазвичай про конкуренцію. Людина, мотивована конкуренцією, тримає свій фокус уваги на перемозі. Не на найкращих рішеннях. І тим більше не на стосунках, людяності та іншій сопливій хуйні. Чому людяність все-таки важлива для успіху – далі.
3. Надмірна фіксація на успіху провокує до хаотичного порушення правил заради результативності. Іноді це цінно. Я сам дуже не люблю правила і всюди будую анархічні системи. Але правила – це також про стабільність роботи системи. Наш світ дуже крихкий і йому критично потрібна стабільність.
4. Загалом розгон дофамінової та норадреналінової систем створює хронічний стрес і веде до виснаження.
5. Переможець один, переможених сотні. Навіть переможець лиш ненадовго потрапляє на олімп, скоро його скидають. Це означає, що ми маємо переважно нещасливе фрустроване населення, яке систематично не досягає бажаного і вічно хоче більше. Готовий резервуар для пиздеця.
6. Успіх це зазвичай про лідерство. Але лідерів не має бути багато. На одного лідера необхідні десятки експертів і сотні та тисячі опорних гравців, які роблять реальну роботу. І для того, щоби кожен із них добре працював, їм необхідно відчувати свою цінність не на лідерській позиції.
7. Культура, в якій кожен має розвивати в собі лідерство, також псує і якість лідерів. Тому що в лідери масово лізуть люди, які не мають для цього достатніх талантів і вмінь. Хтось із них долізає, роками погано грає лідерську роль і не пускаєна неї кращих претендентів. Серед натовпу губляться діаманти.
8. Ідея, що конкуренція завжди покращує якість – хибна. В багатьох випадках конкуренція призводить до поспіху, боротьби на рівні простих і поверхневих рішень і врешті – тотальної втрати сутнісних компонентів. Виробники їжі думають не про якість, лікарі не про здоров'я пацієнта, влада – не про благо народу.
9. Підвищення якості вимагає багаторічної фундаментальної роботи, для якої необхідно мати спокійні та безпечні умови і достатньо часу. Акцентуація на успішності провокує відкидати стратегічний розвиток на користь тактичних цілей.
10. І от для того, щоби 6-9 працювало, треба правила і людяність. Щоби люди не рвали вперед і не лізли не на своє місце, їм важливо бути задоволеними на своїх не-лідерських місцях. Щоби люди могли спокійно розвивати свої таланти замість боротьби за успішність, їм важливо знати, що в будь-якій ролі їх будуть поважати. Щоби люди могли зупинитися і подумати про стратегію замість швидкої тактики, вони мають відчувати у тому числі безпеку.
11. Людині на дофаміні ніколи не достатньо того, що є. Вона не вміє насолодитися моментом. В результаті вона постійно досягає, але ніколи не щаслива. Це посилює залежну поведінку.
12. Людина, яка занадто наполегливо рухається до успіху, починає ігнорувати свої дрібні потреби. Але саме ці дрібні потреби дуже значною мірою визначають якість життя. Хуйове життя – знову рух у залежність.
До чого це все?
У грудні я написав пост, з якого ви попросили кілька лонгрідів. Це перший. Лінк на нульовий пост – у коментарях.
Як перестати маньячити?
1. Усвідомити проблему.
2. Почати щоденно у дрібничках піклуватися про себе.
3. Розбиратися з самооцінкою та самоцінністю.
4. Досліджувати свої потреби і комплексно підходити до якості життя.
Цікаво, що в довгостроковій перспективі це може зменшити лінь і збільшити вашу реальну продуктивність, тому що піклування про себе – це і про достатній відпочинок, і про більш здоровий профіль мотивації.
Немає коментарів:
Дописати коментар