Центр практичної нейропсихології - Одеса
Інформація підготовлена логопедом, нейропсихологом - Svitlana Zastuka
Дитина без проблем вимовляє всі звуки, тому ніхто не чекає складнощів на диктантах. Проте чиста вимова зовсім не гарантує, що мозок так само легко розбирає почуті звуки для письма.
Щоб записати слово, мозок має розпізнати звук на слух, відрізнити його від схожих, розкласти слово на послідовні елементи й тільки потім перевести у літери.
Якщо в дитини є прихований дефіцит фонематичних процесів, вона вимовляє звуки правильно за звичкою, але не має їхнього чіткого внутрішнього еталону.
Під час диктанту виникає перевантаження: вчитель говорить швидко, треба втримати фразу в пам’яті, миттєво вичленувати потрібний звук і одночасно керувати рукою. Слабша ланка — фонематичний слух — сиплеться першою.
Саме тому дитина може плутати дзвінкі з глухими чи тверді з м’якими («дуп» замість «дуб», «ден» замість «день»); пропускати літери, найчастіше голосні («стл» замість «стіл»); або ж переставляти звуки місцями чи додавати зайві.
Зубріння правил чи нескінченні переписування тут не допоможуть, бо проблема лежить глибше за орфографію.
Поки дитина не навчиться чітко розкладати слово на звуки у своїй голові, диктанти залишатимуться стресом.
Працювати треба не з прописами, а зі звуковим аналізом і вмінням розрізняти схожі звуки на слух.
Немає коментарів:
Дописати коментар