Задля подумати

 Олена Завальна

«ДИТИНІ НЕ ЦІКАВО». І ЩО? ВІДКОЛИ ЦЕ СТАЛО АРГУМЕНТОМ НІЧОГО НЕ ВЧИТИ?

Мені здається, ми створили нового головного експерта з освіти. Йому 12 років. Він не читав досліджень про пам’ять, мотивацію чи навчання. Не знає, що буде потрібно йому через п’ять років. Не дуже уявляє навіть, ким хоче бути.

Але в нього є універсальний педагогічний висновок «МЕНІ НЕ ЦІКАВО».

І батьки завмерли, бо це вже майже остаточний вердикт предмету, вчителю й системі освіти.

Не цікаво читати - не змушуйте.

Не цікава математика - просто дитина гуманітарій.

Не хоче вчити слова - треба більше ігор.

Не хоче робити вправи - завдання недостатньо захопливе.

Не хоче повторювати - учитель не зміг зацікавити.

Стоп.

А ВІДКОЛИ ОСВІТА ПІДПИСАЛА КОНТРАКТ НА ПОСТІЙНУ ДОСТАВКУ ДОФАМІНУ?

Учитель це не TikTok.

Підручник це не Netflix.

Урок не зобов’язаний кожні 15 секунд доводити дитині: «Будь ласка, не йди, зараз буде ще цікавіше!»

Сама ідея «СПОЧАТКУ ДИТИНІ МАЄ СТАТИ ЦІКАВО І ТІЛЬКИ ПОТІМ ВОНА БУДЕ ВЧИТИСЯ» не дуже добре описує те, як взагалі формується інтерес.

Відома чотирифазна модель Hidi та Renninger описує інтерес як те, що може розвиватися: від ситуативного, який спочатку запускається зовнішньою ситуацією, до більш стійкого особистого інтересу.

Тобто інтерес це не завжди квиток на вході в навчання.

ЧАСТО ІНТЕРЕС ЦЕ РЕЗУЛЬТАТ ТОГО, ЩО ТИ ВЖЕ ПОЧАВ РОЗУМІТИ.

Бо знаєте, що страшенно нецікаво? Те, в чому ти нічого не розумієш.

Футбол нудний, якщо для тебе це 22 людини, які бігають за м’ячем.

Шахи нудні, якщо це двоє людей, які пересувають дерев’яні фігурки.

Класична музика може бути нудною, якщо ти взагалі не чуєш її структури.

Іноземна мова може бути нестерпною, якщо навколо тебе суцільний шум із незрозумілих слів.

А потім ти починаєш щось знати.

- І раптом бачиш більше.

- Розумієш більше.

- Можеш більше.

І сюрприз - СТАЄ ЦІКАВО.

Огляди досліджень інтересу й навчання якраз показують, що зв’язок між попередніми знаннями, інтересом і результатами складніший за примітивне «зацікавили → навчили».

Коли батьки чи інші дорослі говорять «Нехай дитина займається тільки тим, що їй цікаво», вони припускають, що її інтереси виникли у вакуумі.

Ні.

Їх уже формують:

- TikTok.

- YouTube.

- Ігри.

- Однолітки.

- Реклама.

- Алгоритми.

І алгоритм має величезну перевагу перед учителем. Йому не треба навчити дитину нічого. Йому треба лише зробити так, щоб вона не закрила застосунок.

ЯКЩО ШКОЛА ПОЧНЕ КОНКУРУВАТИ З TIKTOK ЗА ПРИНЦИПОМ «ХТО ЦІКАВІШИЙ», У МЕНЕ ДЛЯ ШКОЛИ ПОГАНІ НОВИНИ.

TikTok переможе.

Бо вчителю треба навчити дробів, а алгоритму достатньо показати наступного котика!

І ні, висновок не «Дитину взагалі не треба слухати».

Треба!!!

Автономія важлива. Дослідження мотивації підтримують користь autonomy support, але сучасні дані водночас показують, що підтримка автономії та чітка структура не є протилежностями, вони можуть доповнювати одна одну.

Тобто можна поважати «Я не хочу».

І все одно відповісти «Розумію. Але це треба зробити».

Можна почути «Мені не цікаво». І не починати терміново танцювати біля інтерактивної дошки.

Можна сказати «Добре. Давай спробуємо розібратися, навіщо це потрібно».

А іноді навіть «ТАК. ЦЕ НЕ ДУЖЕ ЦІКАВО. АЛЕ МИ ВСЕ ОДНО ЦЕ ЗРОБИМО».

І світ не впаде.

Бо є ще одна річ, яку ми чомусь перестали вважати освітньою метою.

УМІННЯ РОБИТИ НЕ ЛИШЕ ТЕ, ЩО ЦІКАВО.

Доросле життя взагалі має нахабну властивість не запитувати щоп’ять хвилин:

«Вам достатньо цікаво?»

- Документи.

- Податки.

- Звіти.

- Прибирання.

- Тренування.

- Лікування.

- Повторення одного й того самого руху сотні разів, якщо хочеш добре грати на інструменті.

І ти не зобов’язаний це любити.

Ти маєш навчитися розрізняти: «Мені це не подобається» і «Я цього не робитиму».

Це дві абсолютно різні речі.

Тому я перестала вимірювати якість уроку одним запитанням: «Дітям було цікаво?»

А додала ще кілька:

- Вони щось зрозуміли?

- Вони щось запам’ятали?

- Вони тепер можуть зробити те, чого не могли до уроку?

Бо можна провести неймовірно веселий урок, після якого дитина пам’ятає тільки те, як було весело.

І ось моя зовсім непопулярна думка:

ДИТИНІ НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНО ПОДОБАТИСЯ ВСЕ, ЧОГО ЇЇ ВЧАТЬ. УЧИТЕЛЬ НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ПЕРЕТВОРЮВАТИ КОЖНУ ВПРАВУ НА ШОУ. А «МЕНІ НЕ ЦІКАВО» ЦЕ ОПИС ПОЧУТТЯ, А НЕ ОФІЦІЙНЕ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД НАВЧАННЯ.

Бо якщо ми дозволимо дитині знайомитися лише з тим, що вона вже хоче, вона може так ніколи й не відкрити те, ЩО МОГЛО Б ЗМІНИТИ ЇЇ ЖИТТЯ.

Дорослий поряд може сказати «Твоя думка важлива. Ти можеш обирати. Але я також покажу тобі речі, які ти сам поки не обрав би».

Бо дитина має право на власні інтереси, але освіта має дати їй можливість набути нових.

І одна з найбільших помилок це запитувати дитину лише «ЩО ТОБІ ПОДОБАЄТЬСЯ?»

І ніколи не спитати: «А ЩО, ЯКБИ ТОБІ МОГЛО СПОДОБАТИСЯ ТЕ, ПРО ЩО ТИ ПОКИ НАВІТЬ НЕ ЗНАЄШ?»

Бо іноді завдання хорошого вчителя це не йти за інтересом дитини, А ВІДКРИТИ ЇЙ ДВЕРІ, ПРО ЯКІ ВОНА ЩЕ НЕ ЗНАЛА, ЩО ХОЧЕ В НИХ УВІЙТИ.