Що переживають діти військових

 Невидимий досвід: що переживають діти військових — результати всеукраїнського дослідження

Понад половина дітей із сімей військовослужбовців і ветеранів в Україні живуть у стані постійного страху або емоційного напруження. Війна змінює не лише їхній психоемоційний стан, а й поведінку, цінності та стосунки в родині. Водночас система підтримки часто не відповідає реальним потребам цих дітей.

Такими є результати першого всеукраїнського дослідження «Невидимий досвід: що відчувають діти захисників і захисниць», яке провела ГО «Вільний вибір» за підтримки ГО «Голоси дітей» у співпраці з агенцією Fama.

Як проводили дослідження

Метою дослідження стало комплексне вивчення психоемоційного стану, соціальних потреб і цінностей дітей віком 10–16 років із сімей військових, а також напрацювання рекомендацій для системи підтримки.

Дослідження мало змішану методологію:

• кількісний етап — онлайн-анкетування;

• якісний етап — глибинні інтерв’ю.

Опитування охопило як дітей, так і їхніх батьків або опікунів, що дозволило аналізувати відповіді в парі «дорослий — дитина».

Вибірка:

• кількісний етап — 2504 респонденти (1252 сім’ї);

• якісний етап — 40 родин (80 респондентів).

За результатами також створили посібник «Потреби дітей у сім’ях ветеранів та військовослужбовців».

Життя в постійній тривозі

Дослідження показало високий рівень емоційного навантаження:

• 55% дітей постійно відчувають страх або сум через службу одного з батьків;

• ще 24% переживають ці емоції періодично;

• 53,2% перебувають у стані підвищеного напруження;

• 48% уникають новин і розмов про війну.

Водночас майже всі підлітки мають людину, якій довіряють (97%), а 87% отримують підтримку в родині.

Підлітковість під час війни: подвійне навантаження

Підлітковий вік сам по собі є кризовим періодом, пов’язаним із прагненням до автономії. В умовах війни ця криза посилюється.

Підлітки одночасно:

• хочуть незалежності;

• потребують безпеки та підтримки.

Це призводить до емоційних спалахів, імпульсивності або, навпаки, замкненості.

Страх як щоденна реальність

Для дітей військових страх має два виміри:

• зовнішній — за життя батька чи матері;

• внутрішній — через обстріли та небезпеку.

Звичне уявлення «батько пішов і повернеться» змінюється на «може не повернутися». Війна для цих дітей — не новини, а частина щоденного життя.

Цифрова близькість і вимушене дорослішання

Через відсутність одного з батьків сімейна взаємодія часто переходить у цифровий формат — дзвінки, відео, онлайн-ритуали. Це підтримує зв’язок, але не замінює фізичної присутності.

Водночас діти нерідко беруть на себе дорослі ролі:

• стають більш відповідальними;

• намагаються контролювати ситуацію;

• швидше дорослішають.

Це додає відчуття сили, але позбавляє права на вразливість.

«Військове» і «цивільне» дитинство

Діти з сімей військових часто відчувають відмінність від однолітків:

• не завжди можуть поділитися своїм досвідом;

• уникають співчуття;

• прагнуть «нормального» життя.

Їм потрібна не жалість, а прийняття і повага до їхнього досвіду.

Школа: підтримка є, але її недостатньо

Школа залишається важливим середовищем соціалізації, однак рівень задоволеності не перевищує 50%.

• 84% дітей відчувають себе частиною шкільної спільноти;

• але лише 45% вважають, що це позитивно впливає на самооцінку.

При цьому діти оцінюють шкільний досвід більш позитивно, ніж батьки.

Дистанційне навчання і втрата мотивації

Дослідження виокремлює три групи:

• ті, хто повернувся до очного навчання — мають вищу мотивацію;

• ті, хто не адаптувався до онлайну — втрачають інтерес і результати;

• ті, хто довго навчався дистанційно — зберігають інтерес лише до окремих предметів.

Змішаний формат також порушує режим дня.

Соціальні послуги: бар’єри доступу

Позитивний досвід взаємодії діти й родини мають із громадськими організаціями та волонтерами.

Натомість до державних соціальних служб звертаються рідше через:

• бюрократію;

• недостатню поінформованість.

Зміна цінностей: фокус на виживанні

Найважливішими для дітей стали:

• безпека — 98%;

• доброзичливість — 98,9%;

• емоційне розвантаження — 97,7%.

Натомість орієнтація на досягнення значно нижча — 64,5%. Це свідчить про зміщення фокуса з розвитку на базове виживання.

Ідентичність і стигматизація

Попри те, що 86,7% дітей пишаються своїми батьками, 42,7% намагаються приховати факт їхньої служби.

Це сигналізує про:

• наявність стигматизації;

• неготовність суспільства до чутливої розмови про війну.

Комунікаційний розрив у сім’ях

Дослідження показало, що батьки:

• загалом розуміють риси своїх дітей;

• але часто недооцінюють їхній внутрішній стан.

Це створює дистанцію і може знижувати рівень довіри.

Висновки і що це означає для освіти та підтримки

Дослідження фіксує системні зміни:

• страх стає фоновим станом;

• діти швидше дорослішають;

• ресурси витрачаються на саморегуляцію;

• змінюються соціальні стратегії.

Водночас формується суперечливе ставлення до суспільства: з одного боку — розчарування в інституціях, з іншого — сильна солідарність із військовими.

Експерти наголошують: результати дослідження вказують на необхідність:

• програм підтримки для всієї сім’ї;

• розвитку довірливої комунікації;

• створення безпечного середовища в школах;

• зменшення стигматизації;

• покращення доступу до соціальних послуг.

Ці дані можуть стати основою для змін у системі освіти та підтримки дітей, які сьогодні дорослішають у реальності війни.

Джерело: дослідження «Невидимий досвід: що відчувають діти захисників і захисниць».