Невидимий досвід: що переживають діти військових — результати всеукраїнського дослідження
Понад половина дітей із сімей військовослужбовців і ветеранів в Україні живуть у стані постійного страху або емоційного напруження. Війна змінює не лише їхній психоемоційний стан, а й поведінку, цінності та стосунки в родині. Водночас система підтримки часто не відповідає реальним потребам цих дітей.
Такими є результати першого всеукраїнського дослідження «Невидимий досвід: що відчувають діти захисників і захисниць», яке провела ГО «Вільний вибір» за підтримки ГО «Голоси дітей» у співпраці з агенцією Fama.
Як проводили дослідження
Метою дослідження стало комплексне вивчення психоемоційного стану, соціальних потреб і цінностей дітей віком 10–16 років із сімей військових, а також напрацювання рекомендацій для системи підтримки.
Дослідження мало змішану методологію:
• кількісний етап — онлайн-анкетування;
• якісний етап — глибинні інтерв’ю.
Опитування охопило як дітей, так і їхніх батьків або опікунів, що дозволило аналізувати відповіді в парі «дорослий — дитина».
Вибірка:
• кількісний етап — 2504 респонденти (1252 сім’ї);
• якісний етап — 40 родин (80 респондентів).
За результатами також створили посібник «Потреби дітей у сім’ях ветеранів та військовослужбовців».
Життя в постійній тривозі
Дослідження показало високий рівень емоційного навантаження:
• 55% дітей постійно відчувають страх або сум через службу одного з батьків;
• ще 24% переживають ці емоції періодично;
• 53,2% перебувають у стані підвищеного напруження;
• 48% уникають новин і розмов про війну.
Водночас майже всі підлітки мають людину, якій довіряють (97%), а 87% отримують підтримку в родині.
Підлітковість під час війни: подвійне навантаження
Підлітковий вік сам по собі є кризовим періодом, пов’язаним із прагненням до автономії. В умовах війни ця криза посилюється.
Підлітки одночасно:
• хочуть незалежності;
• потребують безпеки та підтримки.
Це призводить до емоційних спалахів, імпульсивності або, навпаки, замкненості.
Страх як щоденна реальність
Для дітей військових страх має два виміри:
• зовнішній — за життя батька чи матері;
• внутрішній — через обстріли та небезпеку.
Звичне уявлення «батько пішов і повернеться» змінюється на «може не повернутися». Війна для цих дітей — не новини, а частина щоденного життя.
Цифрова близькість і вимушене дорослішання
Через відсутність одного з батьків сімейна взаємодія часто переходить у цифровий формат — дзвінки, відео, онлайн-ритуали. Це підтримує зв’язок, але не замінює фізичної присутності.
Водночас діти нерідко беруть на себе дорослі ролі:
• стають більш відповідальними;
• намагаються контролювати ситуацію;
• швидше дорослішають.
Це додає відчуття сили, але позбавляє права на вразливість.
«Військове» і «цивільне» дитинство
Діти з сімей військових часто відчувають відмінність від однолітків:
• не завжди можуть поділитися своїм досвідом;
• уникають співчуття;
• прагнуть «нормального» життя.
Їм потрібна не жалість, а прийняття і повага до їхнього досвіду.
Школа: підтримка є, але її недостатньо
Школа залишається важливим середовищем соціалізації, однак рівень задоволеності не перевищує 50%.
• 84% дітей відчувають себе частиною шкільної спільноти;
• але лише 45% вважають, що це позитивно впливає на самооцінку.
При цьому діти оцінюють шкільний досвід більш позитивно, ніж батьки.
Дистанційне навчання і втрата мотивації
Дослідження виокремлює три групи:
• ті, хто повернувся до очного навчання — мають вищу мотивацію;
• ті, хто не адаптувався до онлайну — втрачають інтерес і результати;
• ті, хто довго навчався дистанційно — зберігають інтерес лише до окремих предметів.
Змішаний формат також порушує режим дня.
Соціальні послуги: бар’єри доступу
Позитивний досвід взаємодії діти й родини мають із громадськими організаціями та волонтерами.
Натомість до державних соціальних служб звертаються рідше через:
• бюрократію;
• недостатню поінформованість.
Зміна цінностей: фокус на виживанні
Найважливішими для дітей стали:
• безпека — 98%;
• доброзичливість — 98,9%;
• емоційне розвантаження — 97,7%.
Натомість орієнтація на досягнення значно нижча — 64,5%. Це свідчить про зміщення фокуса з розвитку на базове виживання.
Ідентичність і стигматизація
Попри те, що 86,7% дітей пишаються своїми батьками, 42,7% намагаються приховати факт їхньої служби.
Це сигналізує про:
• наявність стигматизації;
• неготовність суспільства до чутливої розмови про війну.
Комунікаційний розрив у сім’ях
Дослідження показало, що батьки:
• загалом розуміють риси своїх дітей;
• але часто недооцінюють їхній внутрішній стан.
Це створює дистанцію і може знижувати рівень довіри.
Висновки і що це означає для освіти та підтримки
Дослідження фіксує системні зміни:
• страх стає фоновим станом;
• діти швидше дорослішають;
• ресурси витрачаються на саморегуляцію;
• змінюються соціальні стратегії.
Водночас формується суперечливе ставлення до суспільства: з одного боку — розчарування в інституціях, з іншого — сильна солідарність із військовими.
Експерти наголошують: результати дослідження вказують на необхідність:
• програм підтримки для всієї сім’ї;
• розвитку довірливої комунікації;
• створення безпечного середовища в школах;
• зменшення стигматизації;
• покращення доступу до соціальних послуг.
Ці дані можуть стати основою для змін у системі освіти та підтримки дітей, які сьогодні дорослішають у реальності війни.
Джерело: дослідження «Невидимий досвід: що відчувають діти захисників і захисниць».
