Задля "поміркувати"

 Дитячий психолог

Про сімейні складнощі, і роль школи

Ira Branitskaya

В останні 3-4 місяці для мене дуже актуальна тема. Коли батьки в розлученні і мама не справляється емоційно, коли у батьків проблеми в стосунках, коли дитина є розмінною монетою в сім'ї, коли дитину не приймають такою якою вона є і ще багато різних "коли" ...

Що я бачу - дитині погано, її накриває, вона в школі шукає притулок і нірку, в яку можна сховатися, шукає розуміння і прийняття.

Припустимо нірку вона знайшов. Тепер головне пересидіти. І якщо проблеми в сім'ї не закінчуються, навчання не відбувається. Школа не може бути в повній мірі ефективною. Тому що дитині важливо закрити інше питання. І це не хімія / математика, як ви здогадалися.

Яким би не був комфортним простір, які б виклики ми перед дітьми не ставили, дитина візьме тільки частину. Те що зможе. Що відбувається в цей момент усередині дитини, з цими питаннями краще до Світлана Ройз або Діми Зіцер. Я лише бачу, що дуже часто батьки перекладають відповідальність за стан дитини і за її розвиток на школу - мовляв, "у нас в родині все норм, не лізьте", або - "я справляюся, не вчіть мене жити".

А дитині складно сформулювати що не так. Вона просто не може бути дорослою людиною або слухняною дівчинкою, тому що у неї теж є свої питання - дорослішання, пубертат, питання з комунікацією, особистою упевненістю, і ще купа питань (і математика в самому кінці цього списку).

А їй доводиться переживати про питання особистої безпеки в родині.

Що я можу - можу забезпечити атмосферу прийняття, можу забезпечити підтримку психолога (НЕ терапію, а підтримку) для дитини, і часто це працює. Можу пропонувати і захоплювати різними активностями, і так само говорити про відповідальність, про результати, пробувати розвивати інтереси. Але все це буде працювати лише частково. Залежно від стану дитини.

І іноді я відчуваю себе безсилою, коли бачу, що тьютори витрачають багато часу на одну дитину, коли вчителям доводиться бути стійкими і дуже емпатійними (а це їх ресурс), коли на загальних зустрічах команди ми багато годин витрачаємо на розробку різних варіантів взаємодії з дитиною , і все працює тільки на 10-20%.

А потім приходять батьки і заявляють - "слухайте, а що у моєї Світланки такі результати з математики, вона ж така розумниця!"

І коли ми говоримо про те, що Світланка інші питання всіма силами намагається вирішити, мене не чують. Тому що "я справляюся, не лізьте" або "у нас в родині все добре".

І так, напевно в цьому конкретному випадку я готова погодитися з тим, що демократична освіта підходить не всім. Я не буду змушувати дитину вчити хімію, коли у неї питання безпеки не закриті.

А як ви вважаєте, які завдання у школи в даному випадку?