БАТЬКІВСЬКІ ПОСЛАННЯ. ЯК ЗВУЧИТЬ ГОЛОС У ГОЛОВІ ВАШОЇ ДИТИНИ?
Автор - Ірина Дибова
Той голос, яким ми говоримо зі своєю дитиною зараз, залишиться з нею назавжди.
Саме цим голосом вона буде розмовляти з собою, ставши дорослою. Всі докори, моралі, наше невдоволення нею буде прийнято за основу її власного ставлення до себе.
Чи зможе вона підтримувати себе, підбадьорювати, чи буде у неї безапеляційна віра у власні сили, наскільки вона буде доброю до себе і чи зможе вона взагалі бути доброю до себе, залежить від того, що ми говоримо їй зараз.
Мамин голос, мамине ставлення, мамині вимоги і очікування - це те батьківське «Я», яке все життя буде виконувати роль «совісті» і стане »внутрішнім критиком» для дорослої людини. Чи буде цей критик підтримкою або інквізитором, залежить від нас.
Батьківські слова і уявлення мами з татом про неї саму - для дитини безумовна істина. Як якби сам Бог сказав їй раз і назавжди, яка вона і що з себе представляє. Закладене батьками ядро особистості переробити, перефарбувати в інший колір дуже важко. І чим більше в ньому мін і чорних, гучних, що затягують в безодню дірок, тим складніше людині спиратися на себе.
Мамина віра і підтримка, татове визнання безумовної краси і чарівності дочки - це те, завдяки чому зростають спокійні і впевнені в собі жінки.
Роль батька в житті дівчинки - у підтримці та визнанні її досконалості. Для дівчаток тато - ідеал чоловіка. Ніколи не досяжний ідеал. Мудрість батька в тому, щоб любити свою дружину і дочку, але по-різному. Щоб бути з дружиною парою, коханцями, люблячими один одного людьми. Саме по цих відносинах, що споглядаються в дитинстві, дівчинка буде будувати свою сім'ю.
А в дочку вкласти віру в те, що вона чарівна. Словами вкласти. Дочка бачить свою жіночність очима батька. Його думка - це думка всієї чоловічої половини людства. Визнання її краси і жіночності, плюс безумовна підтримка - це те, що створює глибинне відчуття захищеності і віри в себе.
Мамина віра в сина, в його мужність і самостійність і при цьому безумовна підтримка тоді, коли йому потрібна допомога; татова повага і визнання - це те, що створює стрижень особистості. Глибинне відчуття себе сильним, повноцінним, справжнім. Це те, що дає опору і стійкість. Непохитну віру у те, що світ тебе любить і завжди підтримає.
Що залишиться з нашими дітьми, коли нас не буде?
Наші голоси, ті слова, які ми говорили їм в дитинстві.
Наші улюблені фрази. Те що ми повторювали день у день. Те що ми говорили в люті й розпачі, з великої любові і бажання захистити.
Те що ми говорили від своєї безпорадності. Те що нам говорили, а ми повторюємо, не замислюючись, не заглиблюючись, тому що так треба, так всіх виховують.
Саме на ці фрази, сказані нами із запалом і жаром, у повній переконаності у своїй праведності, буде спиратися наша дитина, коли виросте.
**************
Нещодавно моя восьмирічна дочка затрималася по дорозі зі школи. Друга зміна, вже темно, і телефон вона забула вдома. Подружка дочки, з якою вона поверталася, залишила її чекати якогось хлопчика біля під'їзду.
Я бігала по нічному мікрорайону, сподіваючись, що в глибині дитячих майданчиків зможу розрізнити білі рукава її спортивної курточки. Відстань від будинку до школи в звичайний час невелика, але в той момент вона здавалася мені незбагненно величезною, як океан, в якому я ніколи не зможу знайти свою дочку.
Коли я повернулася, там чекала мене налякана дочка. Старший син, який отримав наказ кинутися на пошуки, зустрів її з іншого боку будинку.
Я думаю, що моя дочка була налякана не менше за мене. Вона була готова повісити на себе всіх собак, затаврувати себе у всіх смертних гріхах, як людина, яка ніколи не заслужить прощення.
Мені коштувало величезних зусиль говорити з нею, підбираючи кожне слово. Щоб пояснити, чому ж я так налякана, чого я боюся насправді. Пояснити без жахів і батьківських байок, а так, як якщо б я говорила з собою.
Я говорила, що вона розумна і з нею все в порядку, а її дії налякали мене. Я дуже сподіваюся, що наша розмова допоможе їй стати більш дорослою, і коли їй знову доведеться приймати рішення, вона зможе все проаналізувати і прийняти його вірно.
*******************
Ми не можемо підстелити соломку під кожну ситуацію, яка може трапитися з дитиною. Крім цього у батьків повно і абсурдних, абсолютно ірраціональних страхів. І в своєму прагненні захистити ми вбиваємо все живе.
Всі батьківські послання, які стають для вже дорослої людини нездоланною стіною, були сказані з великої любові і з однією метою - захистити.
Моя робота - це розмовляти з дорослими людьми. Підтримувати, допомагати розібратися і знайти вихід.
І знаєте, на що натикаються люди, коли не можуть зробити ні кроку, роблять дурні вчинки, гальмують і всіляко отруюють собі життя?
На батьківські послання.
На те »яка ти» і »який ти». Що ти можеш собі дозволити, а що ні. Чи є у тебе розум, краса, талант чи ні.
Ми дуже довго дивимося на себе очима своїх батьків. І це їм, вже ставши дорослими, ми доводимо, що зможемо, доб'ємося і станемо. Хтось із нас виживає завдяки, а хтось всупереч.
Ми не всемогутні, але для дітей ми боги. І саме на наші послання наші діти будуть спиратися все своє життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар