7 порад від Незламних: як НЕ треба реагувати на людей з протезами

 UNBROKEN Ukraine

7 порад від Незламних: як НЕ треба реагувати на людей з протезами

Важливо, щоб українці й українки знали та вміли спілкуватися з людьми, які пережили травми. Ветерани і пацієнти центру НЕЗЛАМНІ розповіли учасникам Міжнародного форуму з реабілітації у Львові як не треба поводитися, коли зустрічаєш людину з вадами обличчя чи з протезом.

Не витріщайся. Не варто пильно розглядати людину з вадою обличчя чи з протезом. Навіть тоді, коли вам її дуже шкода і ви їй дуже вдячні. Це заставляє ніяковіти й почуватися не комфортно;

Не кажи “Одужуй!”. Якщо ви зустріли людину з протезом у публічному місці, то, ймовірно, вона вже одужала. А втрачена кінцівка, на жаль, вже не відросте навіть якщо ви цього будете бажати від щирого серця;

Не розпитуй. Наші пацієнти пригадують випадки, коли з ними намагалися зав'язати розмову, щоб продемонструвати підтримку. Інколи люди запитують про історію поранення чи травмування або про деталі реабілітації. Не всім приємно згадувати цей досвід, тому спершу варто запитати: чи комфортно людині розмовляти про досвід поранення чи реабілітації.

Не демонструйте жалість. Жаліти когось, співчувати чи відчувати емпатію до травмованої людини, а особливо до наших захисників - це нормально. Проте, ці почуття варто проявляти у конструктивний спосіб, наприклад, демонструючи підтримку чи здивування як добре людина справляється.

Не уникайте. Є чимало людей, котрі ніяковіють чи почуваються незручно, коли зустрічають когось з вадами обличчя чи з протезом. Люди не знають як поводитися, не знають про що говорити. Травмовані чи протезовані люди є повноцінними членами нашого суспільства, а дуже часто з особливими заслугами. Їх не можна уникати.

Поговоріть з вашими дітками. Найкраще завчасно. Діти часто поводяться безпосередньо. Поясніть їм, що таке протез та звідки він з'явився. Це допоможе вам уникнути незручних ситуацій, коли ви зустрінете когось з вадами обличчя чи з протезом.

Комунікуйте. Людські стосунки й людські реакції - це завжди індивідуально. Не можливо напрацювати вичерпний перелік ситуацій і рекомендацій на всі випадки життя. Проте, є одне універсальне правило: про будь-яку дію чи намір варто спочатку запитати. І тільки після отриманої згоди можна продовжувати розмову, підбадьорювати, співчувати чи допомагати. А, можливо, буде краще разом помовчати.