Мері та Роберт Гулдінг представники транзактного аналізу, розбили чудову класифікацію сценаріїв життя на основі виховання та батьківських директив.
Американські психологи Мері та Роберт Гулдінг виділили 12 батьківських директив, які серйозно впливають на подальше життя їхніх вже дорослих дітей. Батьки передають ці директиви на несвідомому рівні – адже такі самі директиви вони отримали від своїх батьків. Так з покоління у покоління невирішені проблеми дорослих передаються їхнім дітям.
Не живи!
Як це виглядає
Здавалося б, таке можуть сказати своїй дитині тільки опущені маргінали. Однак саме так «розшифровує» дитина наші сказані з пересердя фрази: «Як ти мені набрид», «Кара ти моя», «Іди, не хочу тебе бачити!».
Дитина розуміє це абсолютно буквально: від мене одні неприємності, я набридла своїм батькам, вони не хочуть мене бачити. Якби мене не було, їм було б тільки краще.
Не відчувай!
Як це виглядає.
Бурхливі прояви дитячих емоцій мало передбачувані та зрозумілі, погано піддаються контролю з боку дорослих. Ймовірно, саме тому перше бажання будь-якого батька — припинити емоційний вибух. «Який боягуз, щеплення злякався!», «Не можна говорити, що ти ненавидиш виховательку. Про дорослих так не говорять».
Малюкові не під силу поділяти прояв почуттів і саме почуття. І тому подібні зауваження сприймаються дитячою свідомістю, як однозначна директива: не відчувай!
Не думай!
Як це виглядає
Поспішаючи домогтися від дитини бажаного, ми нерідко припиняємо її спроби розібратися в суті наших вимог, відстояти свою точку зору: «Твоя справа не розмірковувати, а слухатися!», «Досить мудрувати! Роби справу!». «Багато будеш знати — скоро постарієш!», «Цікавій Варварі на базарі ніс відірвали» — жартівливо охолоджуємо ми запал маленького чомучки, втомившись від шквалу його нескінченних і не завжди зручних для нас питань. «Забудь! Не думай про це!» — говоримо ми, коли хочемо відвернути від сумних думок малюка.
З точки зору дитини такі висловлювання є безумовною директивою: якщо хочеш, щоб тебе любили та схвалювали батьки, не думай!
Не будь лідером!
Зміст цієї директиви максимально простий: «не лізь», «не висовуйся», «будь, як усі!» Зазвичай, батьки, які дають такий прихований наказ своїй дитині, самі бояться брати на себе відповідальність, ставати лідерами. Вони все життя ходять у підлеглих і на роботі, і вдома. Їм не світить підвищення по службі. Батьки, які дають дитині директиву «не будь лідером!», роблять це з найкращими намірами. Вони переконані, що люди ненавидять лідерів, тож і їхній дитинці не варто лізти наперед та викликати роздратування та
заздрість. Проблема у тому, що дитина, вихована такими батьками, взагалі неспроможна брати на себе відповідальність – і за власне життя, і за життя своїх близьких.
Не належ нікому!
Деяким дітям батьки часто кажуть: «Ти у мене такий сором’язливий», «ти не такий, як усі!». Таким чином вони підсвідомо передають дитині директиву «не належ!» Суть її розшифровується так: «Не належ нікому, крім мене! Адже ти – незвичайний!» Передаючи цю директиву, батьки намагаються зберегти свою владу над дитиною – бажано назавжди. Діти, які виросли під впливом директиви «не належ», дуже скуто і самотньо почуваються серед людей. Їх завжди тягнутиме назад, до батьків – бо серед інших вони почуватимуться чужими та самотніми.
Не довіряй!
«Нікому не довіряй, бо тебе використають і викинуть!» або «Не вір чоловікам, їм лише одне потрібно!» - батьки часто
кажуть таке дітям. Прихована суть цих наказів одна – «не довіряй нікому, крім мене, близькість будь з ким іншим дуже небезпечна»! Отримавши таку батьківську директиву, дитина починає думати, що світ дуже небезпечний, а люди – вороги. Коли такі діти стають дорослими, у них виникають серйозні емоційні та сексуальні проблеми. Дуже часто діти з такою директивою у житті виконують роль жертви, яку протилежна стать використовує та зраджує.
Не роби!
Батьки часто намагаються захистити власну дитину від небезпеки. Тому на кожному кроці діти чують: «Не чіпай кішку, у неї лишай!», «Не бігай, бо впадеш!», «Не лізь на дерево, заб’єшся!» Якщо батьківська опіка дуже щільна, дити на отримує життєву директиву: «Не роби цього, це дуже небезпечно, почекай мене!» Як наслідок, такі діти неспроможні прийняти будь-яке самостійне рішення. А відсутність досвіду заважає їм визначитися, що насправді може бути небезпечним. Про таких людей часто потім кажуть – «він абсолютно непристосований до життя».
Не будь самим собою!
Людина, яка отримала від батьків цю директиву, ніколи не буває собою задоволена. Вона завжди хоче бути схожою на когось іншого – більш успішного, більш красивого, більш коханого. По таких людей часто кажуть, що вони надто критично до себе ставляться. А
починається все зі звичних батьківських фраз: «А ось Мариночка вже давно сама читає!» або «Дивись, який гарний хлопчик – він
не плаче, і не боїться!» Такі батьківські висловлювання змушують дитину почуватися неповноцінною. Тому вона намагається бути схожою на кого завгодно, аби не на себе.
Не почувайся добре!
Коли дитина хворіє, батьки намагаються приділити їй більше уваги. Пам’ятаєте, як вам приносили і апельсини, і виноград серед зими, дозволяли не вчити уроки та весь час підбадьорювали? У такій ситуації дитина дуже швидко розуміє, що бути хворим – вигідно, бо
коли ти хворий – ти хороший. Вона виростає з переконанням, що хвороба приверне до неї увагу та надасть цінності будь-якому її вчинку. Такі люди, як правило, використовують своє здоров’я – точніше, свою хворобу – аби отримати психологічні вигоди.
Немає коментарів:
Дописати коментар