Зустріч із реальністю. Чому так багато пар розлучаються під час війни — психолог
Здавалося б, така страшна подія як війна має
скріпити людей, їхню пару, їхню родину — щоб впоратися з тим стресом, який
відбувається у зовнішньому світі. Але ні — багато родин припинили своє
існування як сім'ї та народилися окремі суб'єкти. Чому так?
Згадаймо початок 2020 року, коли почалася
пандемія через ковід. Всі опинилися вдома на карантині та зустрілися віч-на-віч
з тим, що вже давно відбувалося в них вдома. У той період виріс рівень
домашнього насильства. Ми можемо припустити, що через зростання домашнього
насильства виріс рівень розлучень, але це не зовсім правильно. Опинившись
віч-на-віч з партнером, багато пар зіткнулися з тими змінами себе і своїх
партнерів, яких воліли уникати. Зустріч із реальністю виявилася нестерпною.
Що відбувається під час війни?
Війна — це сильний стрес із високим
рівнем травмування. Людина не просто стикається з реальністю, яку вона,
можливо, уникала. Вона натурально відчуває близькість смерті, руйнуються наші
базові ілюзії про світ (світ — зрозумілий і логічний, в ньому
працюють чіткі правила, ілюзія безсмертя дуже впливає на життя), і в цей момент
психічне сприйняття і гормональний коктейль підіймають все, що лежало глибоко
на дні.
Також у цей період порушуються екзистенційні
питання, і ми можемо зіткнутися з тим, що в критичних ситуаціях наш партнер
реагує на те, що відбувається, не так, як ми хотіли б і очікували від нього.
Крім цього, у людини порушуються такі питання до себе: "Я хочу й надалі
так прожити життя? А чи був я досить щасливим? Що робитиму, коли війна
закінчиться? Чого я хочу насправді?"
Бонусом до цього можуть піднятися такі
питання: "Що добре, а що погано? Де я хочу бути насправді? Невже мій
партнер саме такий? Ми справді підходимо один одному?"
Якщо в парі були конфлікти, які замовчувалися
чи обходились (щоб не пірнати в негатив), вони теж актуалізуються. Чому
саме в той момент, коли незрозуміло, чи житимете ви завтра? Саме тому вони й
підіймаються. Кожен українець кожною молекулою, клітиною свого тіла відчув та
усвідомив, як це — якщо завтра може не настати й що таке жити сьогодні. У такій
ситуації ми актуалізуємо запит на проживання кожного, саме кожного — дня і
хвилини. Якщо, відповідаючи на всі вище поставлені питання, починаємо розуміти,
що нам не подобається те місце або точка, в якій ми знаходимося, ми, як ніколи
раніше, чесні із собою. Тепер можемо сказати собі правду: «Я нещасливий/а
із цією людиною». У нас є реальне усвідомлення та розуміння швидкоплинності
життя та того, що завтра може наступити у когось іншого, і ми діємо. Коли
людина нарешті набирається сил і сміливості піти з того місця, де їй вже не
дуже добре чи ніяк, вона має багато внутрішнього імпульсу жити життя.
Ще один сценарій: дружина з дітьми поїхали, а
чоловік лишився. Здавалося б, тут теж як ніколи потрібно згуртуватися,
підтримати один одного і ці стосунки. Але так відбувається лише в тих парах, де
подружжю дорогі стосунки, де обидва роки працюють над ними й де встановлений хороший
процес комунікації — загалом міцний фундамент.
Якщо ж стосунки трималися на співзалежності,
експлуатації, батьківській позиції когось із партнерів — усе починає валитись
як картковий будиночок. Пара потрапляє в кризу, з якої складно чи практично
неможливо вийти, якщо відпадає елемент хворої патології.
Наприклад: дружина знайшла себе в новому
місті, добре справляється з побутом, розв'язує потокові проблеми, в контакті з
дітьми, влаштовує їх до школи чи садка, все чудово. Спочатку від такого
розвитку подій — радість. Але з такою самостійністю відпадає й потреба в
чоловікові, якщо він, наприклад, закривав фінансові питання, вирішував побутові
проблеми… тобто він був просто функцією, виконавцем певних дій у парі. І тут
може виникати закономірне питання: а навіщо він мені? Його недоліки стають
яскравішими, зрозумілішими, і ці відносини поступово згасають, оскільки потреба
в партнері відпадає, а нового для відносин люди нічого не збудували.
У чоловіка теж може бути такий сценарій:
дружина поїхала, залишивши чоловіка із сином 18 років, вона посіла
позицію «ви чоловіки, ви розберетеся». Чоловік почувається зрадженим у
такій ситуації. Терміни заперечення скорочуються і він, прокручуючи в голові
все спільне життя, може виявити, що експлуатували його вже давно, і приходить
до рішення припинити таке подружнє життя. Він теж уже розуміє цінність життя,
його скороминущість і йому хочеться його прожити так, щоб дихати на повні груди
й на рівних.
Якщо простежити загальну динаміку, розлучення
наступають там, де були стосунки з високою часткою експлуатації, багато
проблем, які ігнорували та на які заплющували очі, бо боялися, що стане
гірше. А від того, що ми ігноруємо проблему, вона не розчиняється
сама по собі. Це інфантильна позиція — люди усвідомлюють те, як вони стали різними,
дивляться інакше на світ і більше не можуть ігнорувати цю різницю. У такому
разі краще відпустити партнера, залишившись один для одного близькими людьми,
які вдячні за все, що було.
Варто згадати, що такий травматичний
стрес — це ще й криза, через яку необхідно пройти кожній людині. Коли ти у
відносинах, ваша пара теж проходить через цю кризу, а мета кризи — або зміцнити
те, що є, створивши ще якіснішу взаємодію, або завершити те, що вже й так на
ладан дихає.
Чи варто прагнути врятувати стосунки за всяку
ціну? Якщо парі дорогі стосунки та партнер — так, варто. Але треба пам'ятати,
що це велика праця, в якій є чимало неприємних складних моментів. Тому потрібно
запастись силами, ресурсами та сміливістю стикатися та розв'язувати проблеми.
Якщо порятунок відносин має на увазі не
взаємну працю, а жертвопринесення — з позиції психічного здоров'я
— ні. Будь-яка жертва — це подорожник на відкритий перелом. Так ви
наступаєте на ті самі граблі.
Однозначно, коли стосунки закінчуються чи ви
на шляху до цього – це страшно. Страх після стихне, а невдоволення та
невирішені проблеми залишаться. Здорові стосунки будуються з любові та поваги,
а не зі страху та жертв. Якщо так сталося і ваші стосунки завершилися,
пам'ятайте, що завжди є можливість зробити аналіз того, що не так. Ви зможете
поставити собі питання — чого хочете ви, що надалі робитимете інакше.
Ставши вільною людиною, ви зможете створити ще
щось найкраще.
Немає коментарів:
Дописати коментар