«МИ ВЖЕ ОБІЙШЛИ ВСІХ ПСИХОЛОГІВ, АЛЕ НІЧОГО НЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ…» ЧОМУ ТАК БУВАЄ?
«Ми ходимо до психолога вже кілька місяців, але дитина все одно не слухається.»
«Корекційні заняття є, а істерики не зникають.»
«Психолог не допоміг…»
Такі слова можна почути досить часто. І вони зрозумілі. Коли батьки вкладають час, сили та кошти, хочеться якнайшвидше побачити результат.
Але іноді варто на хвилину зупинитися. Не для того, щоб шукати винних, а щоб чесно подивитися на ситуацію ширше.
Перш за все важливо переконатися, що дитина обстежена лікарями і немає медичних причин її поведінки. Якщо фахівці говорять, що зі здоров'ям усе гаразд, а дитина все одно залишається тривожною, неспокійною, не може зосередитися, часто вередує, проявляє агресію або не чує дорослих, виникає важливе запитання:
А що відбувається навколо цієї дитини?
Діти живуть не окремо від своєї сім'ї. Вони ростуть усередині її атмосфери. І дуже часто їхня поведінка є своєрідним відображенням того, що відбувається вдома.
Якщо дорослий постійно перебуває у тривозі, дитина це відчуває. Якщо мама виснажена, живе у хронічному стресі, багато плаче або постійно очікує чогось поганого, нервова система дитини також починає працювати в режимі напруження.
Якщо тато повертається додому роздратованим, спілкується лише зауваженнями або майже не проводить часу з дитиною, це теж впливає на її емоційний стан.
Якщо між батьками постійні конфлікти, взаємні образи, холодність або мовчазне напруження, дитина не може залишитися осторонь. Вона живе всередині цих стосунків.
І тоді її поведінка може бути не причиною проблеми, а сигналом, що в сім'ї щось потребує уваги.
Іноді батьки щиро очікують, що психолог «виправить» дитину. Але психолог не може змінити атмосферу, у якій дитина живе щодня.
Уявіть маленький паросток, який посадили в сухий ґрунт. Можна нескінченно протирати його листочки, але якщо не полити землю, рослина не стане здоровою. Так само і з дитиною. Якщо середовище не змінюється, результат роботи може бути дуже обмеженим.
Тому інколи найважливіші запитання звучать не до дитини, а до дорослих.
Як я спілкуюся зі своєю дитиною?
Чи вмію я керувати власними емоціями?
Чи часто вдома звучить спокійний голос?
Чи є в нашій сім'ї підтримка, теплі обійми, спільний час?
Чи дбаю я про власне психічне й фізичне здоров'я?
Можливо, настав час не лише водити дитину до спеціалістів, а й самому звернутися по допомогу. Іноді консультація психолога для батьків або психотерапія стають тим самим кроком, після якого починають змінюватися сімейні стосунки. А разом із ними змінюється й поведінка дитини.
Бувають ситуації, коли варто звернутися й до лікаря. Хронічна втома, тривожні розлади, депресія, гормональні порушення або емоційне вигорання у батьків також можуть впливати на атмосферу в родині. Турбота про себе — це не егоїзм. Це одна з форм турботи про власну дитину.
Діти не копіюють кожне наше слово. Вони копіюють спосіб життя. Вони бачать, як ми реагуємо на труднощі, як спілкуємося між собою, як ставимося до себе, як переживаємо стрес, як просимо вибачення і як вирішуємо конфлікти.
Саме тому часто говорять, що дитина — це дзеркало сім'ї. Це не означає, що батьки винні у всіх труднощах. Це означає, що сім'я — це єдина система, у якій зміни однієї людини поступово впливають на всіх інших.
Іноді найбільша допомога дитині починається не з нової методики чи ще одного спеціаліста, а з рішення дорослого сказати собі: «Я теж готовий працювати над собою.»
Саме тоді зміни стають не тимчасовими, а глибокими й стійкими. Адже дитині потрібні не ідеальні батьки. Їй потрібні дорослі, які здатні чесно подивитися на себе, навчатися, змінюватися і власним прикладом показувати, як долати труднощі.
Коли змінюється атмосфера в сім'ї, дуже часто починає змінюватися і дитина. Не тому, що її "перевиховали", а тому, що вона нарешті опинилася в середовищі, яке допомагає їй почуватися спокійніше, безпечніше і впевненіше.
Немає коментарів:
Дописати коментар