Відомий психологічний експеримент Едварда Троніка чудово ілюструє ситуацію, яку ми можемо зараз спостерігати дуже часто, коли батьки знаходяться поруч фізично, але емоційно відсутні, через телефон або постійну занятість.
Під час експерименту матір попросили раптово припинити реагувати на немовля і зробити «кам'яне обличчя» (як це часто буває, коли дорослий занурюється в екран свого телефону), дитина спочатку намагається привернути увагу посмішкою та жестами. Коли це не працює, у неї стрімко зростає рівень стресу, вона починає вищати, повертатися, а потім впадає в розпач і апатію.
Якщо такий стан «екранного обличчя» є регулярним, хронічний стрес починає впливати навіть на нервову систему дитини.
З часом дитина починає робити висновки, які стають в майбутньому руйнівними для неї:
Мої почуття неважливі.Я нецікава.Щоб мене помітили, потрібно робити щось особливе.На інших не можна покластися.В майбутньому це може провокувати постійний пошук уваги. Деякі діти починають вередувати, бешкетувати, багато говорити, провокувати, частіше хворіти.
І це не тому, що вони "розбещені", а тому що негативна увага все одно краща за її повну відсутність.
Хронічна емоційна недоступність дорослого впливає на формування систем прив'язаності, розвитку префронтальної кори (саморегуляція), дзеркальних нейронів (емпатія) та здатності нервової системи переходити зі стану стресу в стан безпеки. Саме тому живий емоційний контакт у перші роки життя є одним із найважливіших чинників здорового психологічного розвитку.
Не потрібно бути ідеальними батьками, які безперервно займаються дитиною. Достатньо того, щоб батьки були достатньо чуйними: регулярно відгукувалися на емоції дитини, знаходили час для щирого спілкування й спільної гри, а після періодів зайнятості поверталися до контакту.
Немає коментарів:
Дописати коментар