Невідправлені листи Лінкольна... і наша стресостійкість. Я не пам’ятаю, чи розповідала, що цікавлюсь і досліджую біографію Лінкольна. Мені важлива не його політична кар’єра, а історія його стресостійкості, власні «інструменти», які він використовував.. Ми знаємо, що Авраам Лінкольн народився в дуже бідній фермерській родині, мав дивну зовнішність (височезний зріст, довгі руки та ноги). Мама померла, коли йому було 9 років. В умовах, в яких тоді жив, складно було здобути навіть початкову освіту. Він став взагалі першою писемною дитиною в родині. І офіційно навчався лише один рік. Був лісорубом, поштарем, землеміром, навіть ліцензованим барменом, військовим (але при цьому, цікаво - взагалі не займався полюванням та риболовлею). Провів кілька років в полоні – саме в полоні почав вивчати право. Уявіть, він сам вивчив право і склав іспит на звання адвоката
Його перша кохана дівчина померла. Дружина Мері Тод – (наче з іншого світу, із заможної та шанованої родини), мала складний характер, лікувалась від проявів депресії, але, на щастя, вірила в нього і змогла стати йому підтримкою.
Він втратив трьох синів. З 4 дітей лише один зміг вижити.
Перш ніж стати президентом Сполучених Штатів, Лінкольн програв 18 разів у виборах.
У самого Лінкольна були часті депресивні епізоди, їх в спогадах та щоденниках називали «напади меланхолії».
І попри все… він увійшов в історію, як велична і значна постать не тільки для Америки. І ті, хто залишив про нього спогади, згадують його виняткову людяність.
Можливо, його власний біль та випробування трансформувалися в силу діяльного співчуття.
Цікаво, що ніхто достеменно не знав, яку релігію він сповідував. Він називав себе християнином, але ті, з ким він спілкувався, були переконані, що він належить до їх віри. Лінкольн казав, що «хоче, щоб він сам і його люди були на боці самого Бога, а не церкви».
У Лінкольна була власна (терапевтична) практика. Коли емоції ставали надмірними, він починав писати листи. Писати своїй іноді нестерпній дружині, опонентам, писати генералам, дії яких його розчарували. Писати по кілька листів, поки емоційний заряд не згасав. І він не міг вже формулювати те, що важливо, більш виважено.
Головне – писати і не відправляти! (ми б, напевно зараз сказали, не постити)
Ці листи збереглися в архівах та бібліотеках. Я нарешті, знайшла сайт, де їх можна почитати в оцифрованому форматі:
і ось самі ці невідправлені листи у мене перегукуються з фразою Віктора Франкла:
"Між стимулом і реакцією є простір. І в цьому просторі — наша сила вибору і наша свобода."
Франкл підкреслює, що в кожному моменті життя є проміжок часу, який дозволяє людині обрати свою реакцію на ситуацію. Цей простір, хоча й маленький, є критичним, він дає людині свободу вибору — чи буде вона діяти за звичкою, автоматично реагуючи на емоції чи зовнішні стимули, чи зможе вона обрати свідомий і зважений спосіб реагувати.
Лінкольн користався цим простором, коли зупинявся і писав листи, щоб дати собі можливість залишатись виваженим та людяним і зберігати стосунки з іншими, і з собою.
Я зараз так часто нагадую собі — про ці «невідправлені листи Лінкольна» і про «простір зрілості», коли ми даємо собі можливість і робимо зусилля: публічно імпульсивно не реагувати своїми різкими чи знецінюючими коментарями (уявіть, за результатами одного з досліджень вони стають стресорами не меншими за воєнні), не раціональними реакціями на збори (на ядерку), дописами, передруками панічної інформації...
У мене нотатки телефону заповнені такими "невідправленими листами" та дописами.
...А ще сьогодні я міркувала над цією цитатою Лінкольна (з Геттисбурзької промови 19.11.1863 року): «..уряд народу, створений народом і для народу, ніколи не зникне з лиця Землі…». Міркувала над кожною з її частин.
Сил нам!
Обіймаю, Родино 
як хочу Перемоги!
як хочу Перемоги!
Немає коментарів:
Дописати коментар