На що варто зараз звернути увагу в поведінці дітей будь якого віку:
Обезцінювання, аутоагресія та узагальнення - я зовсім тупа!
- ти точно не тупа, у тебе просто розлилася вода. Давай її витирати - тримай серветку. Наступного разу просто будеш уважнішою.
- ти точно не тупа, ти часто такі дивовижні речі робиш, просто зараз складно зосередитися.
У мене завжди нічого не виходить.- давай пригадаємо, коли вийшло в останній раз. Пам'ятаєшь? Саме зараз, тільки зараз не вийшло. Давай ти спробуєш зробити так і так (намагаємося за дитину не робити)
Почуття провини- Я у всьому винен, - це я винна
Війна та надзвичайні події провокують почуття провини у дітей та дорослих.
Іноді вони думають, що щось складне стається (взагалі із світом) тому, що вони "так" себе поводили.
Дітям важливо чути - це не твоя відповідальність, це вибір та рішення дорослих. Дорослі впораються. В тому, що сталося - ніхто не винен. Якщо ти хочеш допомогти - ти можеш....
Підлітків дуже важливо направляти в будь-яку продуктивну дію
Коли батьки проявляють сильні емоції (ми живі люди!!!) - важливо казати дитині - мені складно, я втомилась, я сумую - але я доросла і точно впораюсь. Дитина переживає втрату (звичного, дому, іграшок) - як справжню втрату. Вона може "повертати" світу, батькам, близьким та незнайомим свій біль та напругу - супротивом, злістю, капризами, чи навпаки - реагувати завмиранням.
Наша реакція - підтримка почуттів. Дитина не може сформулювати причини і наслідки. Наша роль - допомогти їй. "Ти скучив, ти сумуєш, ти злишся...мені теж так шкода...."
Концентрація уваги,навчання, домашні завдання - в стресі когнітивні функції пригнічуються. Дітям і дорослим може складно підтримувати концентрацію уваги, зосередитися.
Всі завдання варто починати із простих тілесних вправ (вони сприятимуть підвищенню дофаміна та відчуттю безпеки), важливо дивитись на позу дитини - якщо поза не стійка (без опори) - навчання даватиметься складніше.
Я зараз часто нагадую дітям сидіти не на краєчку стільця, а цілком на сідничках.
Між заняттями - бігати, робити потягушки
Якщо ви бачите, що дитина почала підгинати пальчики ніг (це свідчить про те, що втрачене відчуття опори) - важливо давати їй можливість топати, стрибати, масажувати стопи.
У дітей може погіршитися почерк
Є невелика кількість дітей, що в наслідок надзвичайних ситуацій стали навпаки більш організованими та успішними в навчанні - це те ж адаптація до стресу
Всі заняття з дітьми будь якого віку важливо розділити на малесенькі частини. І виконання кожної частини відмічати. Акцентувати на тому, що - ти впорався! (Стрес робить нас безпорадним,будь яка дія, будь яка перемога впливатиме на тіло - емоції - розум - самосприйняття)
Домашні завдання - мають бути невеликими, ідеально - пов'язаними з будь якими конкретними зараз діями (прив'язаними до реальності)
Якщо дитина навчається онлайн і в неї нові вчителі - вона може пов'язувати саме з цими вчителями та предметами супротив змінам. Саме цих вчителів та зайняття обезцінювати. Це не має відношення до їх здібностей
Якщо дитина адаптується до нової школи - важливо пам'ятати про емоційну втому від нових контактів
Чим більше в житті дітей і дорослих є того, що вони можуть зробити самі ( поробки, тістечка, малюнки, будь - які проекти) і одразу побачити результат - тим більше відчуття спокою і сили. Зараз багато дітей в регресивному стані (відкатуються в поведінці та реакціях до більш раннього віку), можуть скиглити, розмовляти, як малечі, вередувати - це дратує, забирає багато сил у дорослих,але закономірно. Це теж реакція на стрес. Я багато розповідала про тілесні ігри. Будь які ігри в "малечу," коли ми гойдаємо, колисаємо, замотуємо в ковдру, граємо в схованки, співаємо, робимо із іграшок "немовлят" - будуть терапевтичними ( завтра покажу, як зробити ляльку - немовля із пари шкарпеток). Режим дня , межі в поведінці Дітям важливі кордони - чим складніше досвід, тим важливіші
Режим, рутини, звичні ритуали, будь -яка звична їжа - пов'язуватиме дитину не тільки з минулим, взагалі, з Життям та безпекою
Якщо дитина поводиться геть плохо -
Я так співчуваю тобі, я бачу , як тобі важко,але поводити так я не дозволяю
Для дитини природньо - навіть в скорботі - відволікатися , радіти, грати Те, що ми не маємо права втратити, ніхто у нас не зможе відібрати - близькість. Страх і стрес роблять нас і наших дітей самотніми.
Від стресу нам складно зосередитись на відносинах.
Але нашим дітям так важливі хоч 5-10 хвилин нашої повної емоційної присутності. Коли у нас є можливість і сили - хоч перед сном.
Ми точно впораємося і точно допоможемо нашим дітям.
Завтра буду показувати, як із зовсім простого робити іграшки
Обіймаю 
Немає коментарів:
Дописати коментар