Сенсорні особливості

 Дитячий психолог

СЕНСОРНІ ОСОБЛИВОСТІ: ЧОМУ ДИТИНА НЕ ТЕРПИТЬ ОДЯГ, ШУМ АБО ДОТИКИ

Це не примхи, а особливості роботи нервової системи

«Вона плаче через бірку на футболці.»

«Закриває вуха, коли працює пилосос.»

«Не любить, коли її обіймають.»

«Відмовляється носити певний одяг.»

Багато батьків сприймають таку поведінку як вередливість, упертість або бажання привернути увагу. Але дуже часто причина полягає в тому, як мозок обробляє сенсорну інформацію.

У деяких дітей нервова система сприймає звичайні для інших людей подразники набагато сильніше або, навпаки, слабше. Такі особливості називають сенсорними особливостями.

ЩО ТАКЕ СЕНСОРНА СИСТЕМА?

Щосекунди мозок отримує величезну кількість інформації через органи чуття: зір, слух, нюх, смак, дотик, відчуття положення тіла та рівноваги. Завдання мозку — правильно обробити цю інформацію та визначити, що є важливим, а що можна не помічати.

У більшості дітей цей процес відбувається автоматично. Але іноді нервова система реагує надто сильно або недостатньо.

ЯК ЦЕ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ?

Дитина не терпить певний одяг. Вона може: відмовлятися вдягати светри, зрізати бірки, не переносити шви або певні тканини, постійно просити переодягнутися.

Для неї ці відчуття можуть бути справді дуже неприємними.

Надмірна чутливість до шуму. Дитина може: закривати вуха, плакати під час гучної музики, боятися пилососа, фена чи блендера, швидко втомлюватися у людних місцях.

Непереносимість дотиків. Деякі діти: не люблять обійми, уникають дотиків, не дозволяють мити голову або стригти волосся, протестують під час чищення зубів. Це не означає, що вони не люблять близьких. Їхня нервова система може сприймати дотик надто інтенсивно.

Вибірковість у їжі. Іноді дитина відмовляється не через смак, а через: текстуру, температуру, запах, консистенцію їжі.

Постійна потреба рухатися. Буває й навпаки: дитина ніби постійно шукає сильні відчуття. Вона: стрибає, бігає, сильно обіймає, розгойдується на стільці, любить залазити, перекидатися, лазити. Так нервова система може отримувати необхідну їй сенсорну інформацію.

ЧОМУ ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ?

Причина не в характері. Особливості пов'язані з тим, як мозок приймає, обробляє та інтерпретує сенсорні сигнали.

Такі прояви можуть зустрічатися і в дітей із типовим розвитком, але частіше спостерігаються при деяких особливостях розвитку, зокрема при розладах аутистичного спектра, РДУГ та інших станах. Водночас сама по собі сенсорна чутливість не означає наявність будь-якого діагнозу.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ?

Не змушуйте терпіти. Фрази: «Звикай.», «Не вигадуй.», «Усім нормально.» - не допомагають. Для дитини ці відчуття є реальними.

Підбирайте комфортний одяг. За можливості:

- м'які тканини;

- мінімум швів;

- зрізані бірки;

- зручний крій.

Зменшуйте сенсорне навантаження. Якщо дитина швидко перевтомлюється від шуму:

- робіть перерви;

- забезпечуйте спокійне місце для відпочинку;

- за потреби використовуйте захисні навушники в дуже гучному середовищі.

Давайте достатньо руху. Рух допомагає нервовій системі краще регулювати сенсорні сигнали. Корисними можуть бути: прогулянки, лазіння, велосипед, активні ігри, сенсорні ігри з різними матеріалами.

Спостерігайте за тригерами. Звертайте увагу:

- що саме викликає дискомфорт;

- коли це відбувається;

- що допомагає дитині заспокоїтися.

Так вам буде легше адаптувати середовище.

ЧОГО НЕ ВАРТО РОБИТИ?

Соромити дитину.

Примушувати через силу.

Порівнювати з іншими.

Вважати, що вона «вередує» або «маніпулює».

Коли мозок перевантажений сенсорними подразниками, дитина часто не може просто «перетерпіти».

КОЛИ ВАРТО ЗВЕРНУТИСЯ ДО СПЕЦІАЛІСТА?

Консультація дитячого психолога, ерготерапевта або іншого відповідного фахівця буде корисною, якщо:

- сенсорні труднощі значно заважають повсякденному життю;

- дитина відмовляється від більшості видів одягу чи їжі;

- майже не переносить звичайні побутові звуки;

- через сенсорні реакції виникають труднощі у дитячому садку або вдома;

- особливості поєднуються із затримкою розвитку, труднощами спілкування чи іншими поведінковими проявами.

Сенсорні особливості — це не капризи і не погане виховання. Це індивідуальні особливості роботи нервової системи та мозку.

Найкраще, що можуть зробити дорослі, — не змушувати дитину «звикати будь-якою ціною», а зрозуміти її потреби, створити комфортні умови та поступово допомагати адаптуватися до навколишнього світу. Коли дитина почувається у безпеці й дорослі поважають її особливості, нервова система працює спокійніше, а розвиток відбувається значно гармонійніше.

P.S. Сенсорні особливості можуть бути частиною індивідуального розвитку й не завжди свідчать про порушення. Однак якщо вони виражені настільки, що суттєво обмежують повсякденне життя дитини або поєднуються з іншими труднощами розвитку, доцільно звернутися до фахівця для комплексної оцінки.