*Техніки саморегуляції: як правильно їх використовувати?*

 Дитячий психолог

*Техніки саморегуляції: як правильно їх використовувати?*

Існує багато фізичних, дихальних та м’язових практик, що допомагають боротися зі стресом. Проте більшість досі вважає, що усе це не працює та є марною тратою часу. Тому розгляньмо, за яким принципом працюють дихальні техніки, що допомагають організму у стресових ситуаціях. Можливо, вони таки дійсно ефективні?

*Що відбувається з організмом у стані стресу?*

Стрес активує гіпоталамус-гіпофіз-наднирники, що призводить до викиду гормонів стресу – кортизолу й адреналіну. Ці гормони прискорюють частоту серцевих скорочень, артеріальний тиск і дихання. У цей момент активізується симпатична нервова система: прискорює і підсилює роботу серця, підвищує кров’яний тиск, звужує судини шкіри, гальмує роботу травної системи.

*Як реагує організм на дихальні техніки?*

Активується парасимпатична нервова система, яка відповідає за стан спокою: послаблює серцеву діяльність, розширює кровоносні судини, знижує тиск та рівень глюкози у крові. Наш організм краще забезпечується киснем, а тому краще працюють органи, зокрема серце, мозок та м'язи.

*Яка користь від дихальних технік?*

Заспокоюють, допомагають відволіктися і подивитися на проблеми під іншим кутом зору.

Допомагають побороти напади паніки, покращують сон і допомагають позбутися безсоння.

Зменшують тривожність і рівень стресу.

Відновлюють внутрішній ресурс.

*Які техніки використовувати?*

Почергове дихання ніздрями. Людина закриває одну ніздрю, вдихаючи через іншу, а потім переходить на видих через іншу ніздрю.

Дихання зі стиснутими губами. Із закритим ротом і розслабленими губами людина повільно робить вдих через ніс протягом 2 секунд. Потім, стиснувши губи, ніби збирається задути свічку, повільно й рівномірно робить видих через рот.

Прогресивне розслаблення м’язів. Треба зробити вдих, напруживши першу групу м'язів до 10 секунд. Видих – і швидко розслабити цю групу м'язів. Після 20 секунд розслаблення слід повторити вправу для наступної групи м’язів.

Кожен сам для себе обирає, що йому краще допомагає у стресових ситуаціях. Проте не варто забувати, що для заспокоєння існують спеціальні вправи, завдання яких – допомогти людині тут і зараз без залучення значних ресурсів.

Галина Волошина, психологиня

Важливість гри та іграшок

 Дитячий психолог

Забавлянки для дитини забирають горе

Формування дитини – довгий та не простий процес, особливо під час війни, коли батько може бути на фронті, а мама самотужки намагається балансувати в реальності між тривогою та відчаєм!

У таких умовах дитина стає емоційним фільтром, через який батьки пропускають усі складні переживання. А що має дитина? Дитина повинна мати іграшки: різні, для різних функцій та процесів, різних станів та внутрішніх подій, бо це її психотерапевти на всі випадки життя!

Отже, декілька порад, як батькам створити іграшковий психотерапевтичний кабінет.

Для прикладу, ви побачили, що стан дитини змінився в гіршу сторону, але не розумієте чому і що робити. Спробуйте зібрати всі улюблені іграшки, які є в дитини та послухати, що вони вам порадять, організовуючи такий діалог: «Дивись, вони всі зібрались, бо помітили, що ти стала з ними по-іншому гратися, тобі щось заважає. І кожна іграшка хоче тобі дати пораду, як з нею гратися, щоб стало краще».

Так, колись мій син потрапив у тенета нічних страхів – і нас врятував їжачок, який і досі живе в нас (уже не перше десятиріччя). Бо його чарівні голочки можуть проколювати думки про страх.

Отже, іграшки для дитини – це її персональна аптечка стабілізації, і не варто нехтувати таким чудовим надбанням еволюції.

Вікторія Назаревич 2022

Toy Therapy Room

Іграшки у воєнний час: історичний контекст і сенс

Під час Другої світової війни війна торкнулася не лише фронту, а й щоденного життя родин. У США, як і в багатьох інших країнах, промисловість майже повністю перейшла на воєнні потреби. Гума, метал, пластик, дерево стали стратегічними ресурсами. Виробництво цивільних товарів, зокрема іграшок, було різко скорочене або припинене.

У результаті дитинство опинилося під загрозою не лише через страх і втрати, а й через відсутність звичних засобів гри. Іграшка — те, що зазвичай здається другорядним, — раптом стала дефіцитом.

Саме в цей момент держава вперше на такому рівні публічно визнала:

гра — не розкіш, а необхідність для психічного розвитку дитини.

Бюро у справах дітей Міністерства праці США у 1943 році видало брошуру

«Toys in Wartime: Suggestions to Parents on Making Toys at Home»

(«Іграшки у воєнний час: поради батькам щодо виготовлення іграшок удома»).

Це був не просто посібник з рукоділля. Це був документ турботи про психічне здоров’я дітей у час війни.

Чому саморобні іграшки були критично важливими

У брошурі прямо зазначалося:

гра потрібна дитині для:

розвитку мислення та здатності

розв’язувати проблеми,

формування соціальних навичок,

роботи з емоціями,

розвитку уяви й творчості,

розуміння світу та власного місця в ньому.

У воєнних умовах ці функції ставали ще важливішими, адже діти:

жили в атмосфері постійної тривоги,

чули новини про фронт і втрати,

відчували напруження дорослих,

часто не мали змоги проговорювати свої страхи.

Саморобна іграшка ставала:

контейнером для емоцій,способом повернути відчуття стабільності,

доказом того, що дорослий поруч і дбає.

Простота як ресурс, а не недолік

За сучасними мірками ці іграшки здаються надзвичайно простими:

ляльки з котушок, іграшки-тягачки з дерев’яних обрізків, солдатики з брусків,

лялькові будиночки з ящиків, ткацькі верстати з рамок,вітрильники з горіхових шкаралуп.

Але саме ця простота була їхньою силою.

Вона: стимулювала уяву, давала дитині простір «додумувати», дозволяла вкладати власні переживання в гру,

навчала цінувати процес, а не продукт.

Гра як відображення реальності війни

Цікаво, що брошура не забороняє воєнні сюжети. Навпаки, визнає:

«Діти, які граються у війну, захочуть солдатів, танки, літаки…»

Це свідчить про глибоке розуміння дитячої психіки: діти програють те, що їх оточує, намагаючись осмислити реальність, яка лякає.

Через гру:

страх стає керованим,

хаос отримує форму,

дитина з пасивного свідка стає активним учасником сюжету.

Брошура постійно підкреслює:

не важливо, наскільки «гарна» іграшка,

важливо, щоб дорослий був поруч,

щоб дитині дозволяли робити якомога більше самостійно.

Це формувало:

відчуття компетентності,

віру у власні сили,

досвід співтворення з дорослим.

Цей досвід Другої світової війни сьогодні звучить особливо актуально.

Він нагадує:

що дитинство потрібно берегти навіть у найтемніші часи;

що іграшка може бути створена з нічого, але мати величезну психологічну цінність;

що спільне створення — це форма опору руйнуванню.

Тоді, як і тепер, саморобна іграшка була актом любові, стійкості й надії.

Вікторія Назаревич 2026 за матеріалам

https://wrightmuseum.org/toys-in-wartime-homemade-toys/...

Допомога дитині, котра відчуває занепокоєння

 Дитячий психолог

Допомога дитині, котра відчуває занепокоєння

Коли дитина чимось налякана, батьки найчастіше прагнуть відвести її від джерела небезпеки. Це має сенс, якщо дитину налякало щось справді небезпечне (наприклад, якщо на вулиці вона побачила бездомну собаку або переходить дорогу з пожвавленим рухом), оскільки навчить розпізнавати те, що становить небезпеку.

Але як вчинити, якщо дитина злякалася чогось абсолютно нешкідливого (наприклад, літака, який пролітає, боїться спати сама в кімнаті або йти до школи)? Як бути, якщо тривоги заважають дитині досягати життєвих цілей або просто жити повноцінним життям?

Можна допомогти дитині уникнути всіх джерел страху, і від цього вона матиме полегшення. Однак це полегшення тимчасове. Насправді, якщо враховувати довгострокову перспективу, потурання дитячому занепокоєнню лише зміцнює страх, оскільки діти засвоюють, що не здатні самотужки впоратися зі своїми тривогами. Окрім того, у них міцнішає переконання, що їм справді щось загрожує, якщо вони відчувають страх.

То ж як батькам правильно поводитися тоді, коли дитина відчуває занепокоєння? Багато тат і мам хочуть навчити дитину хоробрості в ситуаціях, що викликають у неї тривогу й страх. Розгляньмо, що варто для цього зробити.

Показуйте дитині приклад хоробрості

Бачити, як дитина страждає, для батьків буває нестерпно, при цьому вони й самі відчувають не меншу тривогу. Слід пам'ятати, що батьки є для дитини головним прикладом для наслідування. Тому, якщо ви будете демонструвати хоробрість у присутності дитини, найімовірніше, вона братиме з вас приклад.

Даючи дитині особистий приклад хоробрості, ви можете також визнавати її почуття і виявляти емпатію. Наприклад, скажіть дитині: «Я розумію, що ти нервуєш через те, що завтра вперше підеш у школу. Першого дня може бути важко». Якщо дозволити дитині вільно висловлювати занепокоєння, вона швидше стане впевненішою.

Дитина вчиться хоробрості і спокою, коли спостерігає за вами в різних ситуаціях. Наприклад, коли в магазині ви просите продавця допомогти вам або коли не втрачаєте спокою, потрапивши в автомобільний затор чи запізнюючись на важливу зустріч.

З'ясуйте причину неспокою

Занепокоєння й тривога дитини можуть передаватися членам сім'ї і викликати в них стрес. Іноді стрес батьків може виражатися в ненавмисному звинуваченні («Дитина не може їсти в школі, тому що хвилюється»). Такі твердження побічно припускають, що дитина винна в тому, що вона знервована. Змінюючи свої твердження ( «Через занепокоєння дитині важко в школі»), ви визнаєте, що занепокоєння викликане зовнішніми факторами, і дитина в них не винна.

Погляньте своїм страхам в обличчя

Головне правило позбавлення неспокою (а також головне правило когнітивно-поведінкової психотерапії) – це проживання свого страху. Інакше кажучи, ви мусите подивитися вашим страхам в обличчя. Це може здатися парадоксальним, але, перебуваючи в ситуації, що викликає у нас тривогу, ми повинні залишатися в ній, а не уникати її. Тоді поступово наша тривога зменшується. Так ми вчимося долати негативні емоції.

Стикаючись віч-на-віч зі своїми страхами, дитина засвоює, що та чи інша ситуація може бути не такою страшною, як їй здавалося. Наприклад, дитину хвилює розлука з батьками. Якщо її залишати саму спочатку на короткий термін, а потім – на довший, вона зрозуміє, що її побоювання не виправдалися (нічого поганого не сталося ні з батьками, ні з нею самою). Також дитина зрозуміє, що її тривога – тимчасове явище, і слабшає вона з кожним новим разом.

Використовуйте позитивне підкріплення

Щоб мотивувати дитину дивитися в обличчя страхам, батьки можуть заохочувати її спроби зробити це. Позитивне підкріплення означає заохочення (похвалу, позитивну оцінку або матеріальне заохочення) у випадках, коли дитина демонструє бажану поведінку. Це мотивує дитину демонструвати таку поведінку й надалі.

Позитивне підкріплення може бути виражене в різних формах: наприклад, у вигляді словесної похвали. Це особливо ефективно, коли ви щиро захоплюєтеся поведінкою дитини, наголошуєте на тому, що саме вам сподобалося і висловлюєте похвалу відразу ж, як дитина здійснила бажаний вчинок (наприклад: «Ти молодець, що перший почав розмову із незнайомою тобі людиною», а не просто: «Молодець»). Завдяки цьому дитина зможе зрозуміти, що саме у її поведінці вам сподобалося. Усі зусилля дитини, які вона докладає до того, щоб зустрітися зі своїми страхами, гідні похвали.

Зміни завжди даються дитині нелегко. У цьому їй може знадобитися допомога батьків, а іноді й дитячого психолога.

Розвиток дитини

Поради для збільшення результативності під час засвоєння нової інформації

 Svitlana Romanivna

ДИТЯЧА ПСИХОЛОГІЯ
Слушні поради для збільшення результативності під час засвоєння нової інформації
Щоб швидше та глибше розуміти інформацію самостійно, не будьте пасивним спостерігачем.
 Ось кілька порад:
 Активно взаємодійте з матеріалом: ведіть конспекти від руки, створюйте візуальні схеми, малюнки та асоціативні зв'язки.
 Фокусуйтеся на головному, розбивайте складне на простіші частини.
 Не забувайте про відпочинок – робіть короткі перерви та застосовуйте інтервальне повторення для закріплення знань.
 Експериментуйте з різними методами: переказуйте вголос, пояснюйте комусь, додавайте емоційне забарвлення.
 Це допоможе задіяти всі канали сприйняття та перетворити звичайне читання на динамічний процес навчання.

 Активні методи засвоєння знань
 Запис та візуальне оформлення: Замість простого копіювання, переробляйте інформацію власними словами, створюючи візуальні зв'язки за допомогою стрілок, схем, малюнків, кольорів та інших позначок для кращого розуміння та організації.
 Формування зв'язків: Намагайтеся пов'язати нову інформацію з тим, що ви вже знаєте. Для кращого запам'ятовування можна вигадувати історії або створювати яскраві образи.
 Пояснення іншим (або собі): Уявіть, що вам потрібно пояснити вивчене комусь іншому. Це змусить вас глибше розібратися в матеріалі та структурувати свої думки.
 Промовляння матеріалу: Додайте до візуального сприйняття ще й слухове. Проговорюючи інформацію вголос, ви покращуєте її запам'ятовування.
 Використання ключових слів: Вибирайте одне-два найважливіші слова, які передають головну думку речення чи абзацу. Ці слова стануть "гачками" для пригадування всієї іншої інформації.