Кабінет психолога Академічного ліцею №2 Української міської ради

пʼятниця, 26 грудня 2025 р.

Ще про особливості підліткового віку

ЯК НЕ ВТРАТИТИ ДОВІРУ ПІДЛІТКА? | ЧОМУ ДІТИ МОВЧАТЬ ПОРУЧ ІЗ БАТЬКАМИ? | Олена Платова та Юлія Зорій

Задля подумати

Інститут психології та системної терапії Ресурс MIGIS

Уявіть, що у вас є друг. Друг на всі часи. Друг, який витримає. Витримає твоє розбите серце. Твою творчу кризу. Твою нічну тугу. Твої сумніви. Твій кар’єрний провал. І навіть твій успіх. І твоє щастя. Друг, який дає тобі силу. І опору. Який зберігає таємниці. Знає всі твої страхи, але ніколи не використає їх проти тебе.

Мати такого друга — щастя. І велика честь.

Мені було п’ять. Мій дідусь, Венадій Миколайович Чекалов, викладав у школі російську мову та літературу. Перше вересня. Лінійка. Дівчина веде урочисту частину. І в фіналі я мала вийти з квітами та прочитати монолог від майбутніх першокласників, які ще поки що дитсадківці. Така іронія від дівчинки, яка ходила в садочок лише за документами, зате чудово читала вірші. Корупція, всюди корупція.

І ось настає час мого виходу. Я впадаю в ступор. Мені здається, що я перестаю дихати. Розпорядник тягне мене до сцени. Повітря виходить з легень, і я починаю кричати. Вити. Бабуся відводить погляд. Дідусь розгубився. Усі погляди звернені на мене. Усі знають, хто я така. І всім цікаво, чим закінчиться це дійство. Смішки. Хтось показує пальцем. І лише одна-єдина людина взяла мене за руку. Цілком незнайома мені дівчинка років десяти: «Хочеш, підемо разом?» І ми пішли. Спочатку пити водичку з фонтанчика. А потім і на сцену. Вона була поруч і тримала мене за руку. Хоча я навіть не знала, як її звати.

Час минув дуже швидко. Я дорослішала. Вчилася. Закохувалася. Вчилася жити. Сотні разів виходила на сцену. Сотні разів зазнавала поразок. І сотні разів перемагала. Втрачала людей, яких любила. І знаходила любов у собі. Я дуже багато чого не вмію. Дуже багато чого не знаю. Погано розбираюся в більшості наукових питань. Але я зробила найголовніше. Я змогла виростити всередині себе друга, який завжди візьме мене за руку і скаже: «А давай разом!»

У світі повно людей, які скажуть мені, що я ніколи не зможу. У світі повно людей, які скажуть, що я роблю дурниці. Людей, яким не подобається, як я готую. Як я пишу. Як я виглядаю. Як живу. Які вважають мої мрії нікчемними. Але я завжди беру себе за руку і кажу: «Давай разом!».

Секрет щасливого життя простий. Робити для себе те, що ти зробив би для найкращого друга. Тримати за руку, коли страшно. Балувати подарунками. Годувати смачною їжею. Давати висипатися. Ділитися враженнями. Довіряти. Підтримувати. Обіймати. Пишатися успіхами. І втішати в горі. Зрозуміти, що робить тебе щасливою. Розрізняти, де любов, а де вже порнографія.

Любити себе — це навчитися на себе покладатися. Слухати себе. І лише ставши таким другом для себе, ти зможеш дружити з іншими. І любити інших.

Олена Пастернак

Розлади харчової поведінки

Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї"

Розлади харчової поведінки (РХП) – це серйозні психічні захворювання, що характеризуються стійкими порушеннями у харчовій поведінці, думках та емоціях, пов'язаних з їжею, вагою та формою тіла.

Поділимося важливими фактами, заснованими на дослідженнях, щоб розвіяти міфи та сприяти кращому розумінню цих станів та серйозністю проблеми.

Стигматизація цих розладів часто перешкоджає своєчасній діагностиці та адекватному лікуванню. Саме тому поширення достовірної інформації та раннє втручання є ключовими для успішної профілактики та лікування РХП.

РХП стосуються всіх, не тільки жінок

Дослідження показують, що приблизно 25% осіб із розладами харчової поведінки – чоловіки. Однак їРХП в них часто не діагностують або діагностують пізно через стереотипи та відмінності у проявах захворювання. Це руйнує міф, що РХП є тільки "жіночою" проблемою, та підкреслює важливість інклюзивності у виявленні та лікуванні.

Джерело: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC3479631/

РХП не знають меж та віку

Розлади харчової поведінки можуть вразити будь-кого, незалежно від віку, раси, статі, сексуальної орієнтації чи соціального походження. Вони не обмежуються підлітковим чи молодим віком – можуть розвинутися або рецидувати в будь-якому віці. Фахівці фіксують зростання діагнозів навіть у дітей 5-6 років, а багато дорослих повідомляють, що проблемні думки та поведінка зародилися ще в ранньому дитинстві. Ці розлади можуть розвинутися або виникнути знову в будь-якому віці, що свідчить про їхній універсальний характер.

Джерело: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC9847054/

РХП – не вибір, а біопсихосоціальне захворювання

Розлад харчової поведінки – не особистий вибір людини, а комплексна проблема, де генетичні, біологічні, екологічні та соціальні фактори відіграють значну роль. Згідно з дослідженнями, генетичні чинники можуть становити 40-60% ризику розвитку РХП. Серед інших чинників – соціокультурні ідеали тіла, життєві стреси (фізичні захворювання, булінг) та наявність супутніх психічних розладів (депресія, тривога, ОКР). Хоча точні причини РХП ще досліджують, науковці вказують на важливу біологічну основу цих станів. Важливо пам’ятати, що генетика – це не вирок, і раннє втручання та ефективне лікування дають великі шанси на одужання.

Джерело: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/19526739

Існує багато типів РХП, не лише анорексія та булімія

Окрім найбільш відомих форм, як нервова анорексія, булімія та компульсивне переїдання, існують й інші типи розладів харчової поведінки. Наприклад, орторексія – надмірна зосередженість на "здоровому" чи "чистому" харчуванні – наразі не є офіційно визнаним розладом, але може мати серйозні наслідки для здоров'я і часто діагностується як інший тип РХП. Розуміння різноманіття форм РХП допомагає вчасно розпізнавати та лікувати ці стани.

Джерело: https://www.nhs.uk/.../behaviours/eating-disorders/overview/

РХП – не лише про вагу

Один із найбільш поширених міфів – що РХП завжди призводять до значної зміни ваги. Розлади харчової поведінки можуть спричинити набір ваги, її втрату або взагалі не вплинути на неї помітно. Насправді більшість людей із розладами харчової поведінки мають вагу в межах "норми", що часто ускладнює виявлення проблеми оточуючими. Візуальна оцінка може бути оманливою. Цей факт підкреслює необхідність зосереджуватися на поведінкових та психологічних ознаках, а не лише на зовнішньому вигляді.

Джерело: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/19526739/

Батьки не є причиною РХП, але їхня підтримка є ключовою

Провідні організації, зокрема Академія харчових розладів, Американська психіатрична асоціація та NEDA, спростовують поширений міф про те, що батьки спричиняють розлади харчової поведінки у своїх дітей. Батьків, особливо матерів, традиційно звинувачували у розладі дитини. Важливо зазначити, що швидкість одужання дітей і підлітків суттєво зростає, коли батьки активно залучаються до процесу лікування та створюють сприятливе для одужання середовище.

Джерело: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC6861923/

Роль соціальних мереж у розвитку РХП: не є прямою причиною РХП, але можуть посилювати проблему

Хоча соціальні мережі викликають багато занепокоєння, вони навряд чи є єдиною або безпосередньою причиною розладів харчової поведінки. Проте дослідження показують, що інтенсивне використання соціальних платформ може посилювати незадоволеність власним тілом та дезадаптивну харчову поведінку, особливо серед молоді. Саме тому важливо формувати здорові відносини з інтернетом і соцмережами в контексті психічного здоров'я.

Джерело: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC6861923/

Розуміння цих фактів – важливий крок у боротьбі зі стигмою, сприянні ранньому виявленню та пошуку ефективної допомоги для всіх, хто страждає від розладів харчової поведінки.