… я нарешті зрозуміла, чому мене іноді не чують батьки. І чому так захоплено слухають інших спеціалістів.
Батьки час від часу переповідають мені щось, що почули від інших фахівців про свою дитину. Іноді вони роблять це, щоб дізнатися мою думку, іноді я сама запитую, бо намагаюся зрозуміти, які ще варіанти допомоги можна розглядати, як вибудовувати подальшу роботу.
І, чесно кажучи, мені це цікаво. Я завжди вважала, що інформація від інших спеціалістів може бути корисною, що різні погляди допомагають краще зрозуміти дитину.
Але з часом я почала помічати одну цікаву закономірність.
Батьки можуть із неймовірним захватом цитувати якогось фахівця, який бачив дитину один раз. Можуть із абсолютною впевненістю переказувати його висновки, рекомендації та навіть прогнози. Можуть після однієї консультації погодитися на процедури, заняття, обстеження, медикаментозну корекцію та інші втручання.
І в цей момент я іноді ловлю себе на думці: «А навіщо ж тоді ви стільки разів запитували мою думку?»
Бо я можу місяцями, а іноді й роками, після кожного заняття говорити про одне й те саме. Пояснювати, аргументувати, наводити приклади, показувати зв'язок між щоденними звичками дитини та її розвитком. Повертатися до тих самих рекомендацій знову і знову.
І мене не чують.
А іноді ще й дуже переконливо розповідають, що все виконують, хоча я прекрасно бачу, що нічого не змінилося.
І ось я довго думала: що ж я роблю не так?
А потім зрозуміла: можливо, я все роблю правильно. Просто є одна маленька, але дуже суттєва різниця між тим, що говорю я, і тим, що іноді говорять інші.
Я кажу батькам: «РОБІТЬ».А інші часто кажуть: «КУПІТЬ».
Я кажу:
- Заберіть телефон. Не просто обмежте на п'ять хвилин, а перегляньте взагалі місце гаджетів у житті дитини.
- Більше ходіть пішки. Дитині потрібен рух, а не постійне транспортування від одного заняття до іншого.
- Запишіть дитину на малювання, ліплення, танці, музику. Дайте їй досвід, у якому потрібно пробувати, помилятися, чекати, доводити справу до кінця.
- Ходіть у театр, музеї, на виставки, просто гуляйте містом. Розширюйте дитячий досвід, а не лише перелік розвивальних занять.
- Наведіть лад зі сном. Вчасно вкладайте дитину, створіть передбачуваний режим.
- Допоможіть дитині вчасно відмовитися від пляшечки із соскою та підгузка, якщо для цього немає індивідуальних медичних чи розвиткових протипоказань.
- Навчіть самостійно одягатися, роздягатися, прибирати за собою, користуватися побутовими речами.
- Не поспішайте зробити за дитину те, що вона вже може зробити сама.
- Не купуйте кожного разу цукерку замість того, щоб навчити чекати, домовлятися, переживати відмову.
- Грайте з дитиною. Розмовляйте. Читайте. Ставте запитання. Залучайте до звичайного життя родини.
І так, я можу довго пояснювати, чому все це важливо. Чому розвиток дитини не закінчується за дверима кабінету спеціаліста. Чому одна година корекційного заняття не здатна компенсувати решту двадцять три години життя, якщо в них немає відповідного досвіду, взаємодії та практики.
А що чують батьки від інших?
«Не спить? Ідіть до невролога».
«Досі в підгузку? Зверніться до психіатра».
«Проблеми з поведінкою? Підберемо медикаментозну підтримку».
«Не справляється зі звичайним садочком? Є спеціальний садочок».
«Не навчається так, як інші? Є спеціальна школа».
«Є СДУГ? Зараз розберемося з медикаментами».
Зверніть увагу: я зовсім не проти неврологів, психіатрів, медикаментозної підтримки, спеціальних освітніх закладів чи інших фахівців. Навпаки\! Усе це може бути необхідним, доречним і надзвичайно важливим для конкретної дитини.
Проблема починається там, де батьки сприймають це як можливість передати комусь іншому відповідальність за розвиток дитини.
Бо до лікаря можна записатися. Процедуру можна оплатити. Спеціальний садочок можна знайти. Потрібні заняття можна придбати. Навіть пігулки можна підібрати.
Але не можна купити звичку самостійно одягатися. Не можна оплатити щоденну прогулянку замість себе. Не можна замовити розвиток саморегуляції з доставкою додому. Не можна придбати готову самостійність дитини. Не можна делегувати фахівцеві сімейну взаємодію, побут, виховання та щоденне спілкування.
І ось тут починається найскладніше.
Тому що я не можу прийти до вашого дому й забрати телефон із рук дитини. Не можу замість вас вкласти її спати. Не можу щодня нагадувати, що потрібно дати їй можливість самостійно вдягнути шкарпетки, навіть якщо це займе десять хвилин замість однієї. Не можу замість вас навчити дитину чекати, домовлятися, прибирати і витримувати невеликі побутові труднощі.
Я можу пояснити, показати, навчити, скласти програму, підтримати, скоригувати стратегію, допомогти побачити прогрес і знайти причини труднощів.
Але я не можу прожити за дитину її життя.
І, мабуть, саме тому мої рекомендації такі незручні.
Бо я не пропоную простого способу зняти тривогу батьків. Я пропоную змінювати те, що відбувається щодня. Не один раз на тиждень у кабінеті спеціаліста, а вдома, на прогулянці, за столом, під час одягання, гри, читання, засинання.
Це не завжди дорого. Але це дуже ресурсозатратно. Це потребує часу, послідовності, терпіння, зміни звичок дорослих і готовності визнати, що іноді проблема не лише в дитині.
І, можливо, саме тому рекомендація «купіть» звучить привабливіше, ніж рекомендація «зробіть».
Купити простіше, ніж змінюватися. Записатися на консультацію простіше, ніж щодня виконувати домовленості. Знайти нового спеціаліста простіше, ніж визнати, що попередній уже давно говорить про те, чого дуже не хочеться робити.
Але розвиток дитини — це не товар, який можна придбати. І не послуга, яку можна повністю перекласти на плечі фахівця.
Спеціаліст не замінює батьків. Він допомагає батькам стати ефективнішими у підтримці власної дитини.
Тому тепер, коли батьки захоплено розповідають мені, що якийсь фахівець за одну зустріч усе пояснив, усе визначив і запропонував чудове рішення, я щиро за них радію. Знайшли, нарешті, рішення і скоро я їм вже не буду потрібна! … але йдуть місяці і роки, а ніхто не йде….
…моя робота не полягає в тому, щоб сказати щось нове й неймовірне.
…. моя робота — роками нагадувати про прості речі, які чомусь виявляються найскладнішими у виконанні.
Бо я не продаю батькам ілюзію, що хтось прийде й усе виправить.
Я пропоную їм стати учасниками змін.
І так, це набагато складніше, ніж просто купити….
