"Мені страшно, мені так страшно. Але я роблю. І я впораюсь". Вчора ми збирали врожай лаванди. Над лавандою гули бджоли, як тільки я переходила до нового кущика, вони перелітали далі. Донька допомагала, стояла поруч, але як тільки бачила бджолу повторювала: "мені страшно, мені так страшно". І з кожною фразою її реакція ставала сильніша. Мені хотілось їй сказати: "мила, я сама впораюсь, не потрібно, йди грай". Але тоді вона б запам'ятала досвід безпомічності. І уникала б того, що викликає напруження.
"Це дійсно страшно, це ж бджола. І вона дійсно, може вкусити, тому, це природно, що страшно. Бачиш, я дуже обережна. Дивись, коли я підходжу ближче, бджола відлітає.
Чим більше ти кажеш "мені страшно!", тим сильніше боїшся. Спробуй сказати вголос - "Мені страшно, але я роблю те, що потрібно. І я точно впораюсь". Я прослідкую, щоб поруч не було бджіл. Спробуй зараз зрізати гілочку лаванди".
Я дивилась на неї, коли вона зрізала свої гілочки, з гордістю і думала, що ми всі зараз так живемо: "мені страшно, але я роблю. І я впораюсь"
Іноді я прошу дітей (і дорослих):
- уяви одночасно свій страх і свою силу. Що зараз більше? А що потрібно, щоб зміцнити впевненість і силу, що можна до неї додати?
- ти зараз повернувся до своєї сили чи до свого страху? Якщо до страху: не відводь повністю від нього погляд, але уяви одночасно і Силу. А тепер уяви, що саме сила виходить на перший план. Яке відчуття виникає? Що тепер ти можеш - хочеш зробити.
Нам часто буває страшно. Але ми, не знецінюючи страх, спираємось на свою силу. І силу тих, хто нас щиро підтримує. І робимо маленькі й великі кроки.
І точно впораємося
А лаванду я буду вкладати в книжки і дарувати на семінарах, як колись до війни. У мене прекрасний врожай лаванди воєнного часу.
Обіймаю, Родино 
як хочу Перемоги
як хочу Перемоги
Немає коментарів:
Дописати коментар