Як говорити з дітьми про людей з інвалідністю

 Світлана Ройз

Як говорити з дітьми про людей з інвалідністю. Ми зараз постійно зустрічаємо людей на кріслах колісних та з протезами. Якщо це військовий і ми зустрічаємось поглядом, я спокійно дивлюсь в очі, прикладаю руку до серця і трохи схиляю голову на знак вдячності. І вчу цьому доньку. Нам важливо говорити з дітьми про те, як поводитися з людьми з інвалідністю. Щоб вони не відчували надмірної уваги, а відчували нашу повагу.

Це потрібно робити ДО того, як діти будуть проявляти цікавість.

Потрібно самим усвідомити свої почуття - тоді ми зможемо допомогти їх усвідомити дитині. Нормально і дорослим відчувати страх та біль. І не знати, як реагувати.

Для дитини до 7 років природно питати про щось вголос, бути безпосереднім в реакціях. Насправді краще, якщо діти нас запитають про те, що для них незрозуміло. Але важливо, щоб це було не в присутності людини, якої це стосується. Тому краще говорити заздалегідь.

Нещодавно в розмові з дівчинкою 4 років я наводила не дуже коректний приклад, але зрозумілий для дитини. Питала, чи бувало таке, що з її улюбленою лялькою відбувалось щось сумне. І вона дуже хотіла її врятувати і полікувати. І замість втраченої ніжки чи ручки брала деталі, що залишились від інших ляльок. Людям, які втратили кінцівки від хвороби, аварії чи війни - допомагають протези - спеціально для них розроблені засоби, що можуть замінити руку чи ногу.

Під час війни багато людей втратили кінцівки. Це боляче і страшно, і людині потрібно вчитись заново ходити, рухатись. Вчитись тому, що вона раніше вміла, а можливо, коли вона повертається додому, змінювати життя, наприклад, міняти професію. І їй потрібно багато сил та мужності і підтримки, щоб це зробити. Для того, щоб люди могли знов бути рухомими, винайшли спеціальні засоби - вони називаються протези. Протези бувають дуже різними. На деяких можна танцювати, бігати, стрибати і навіть відчути доторки. (Я показувала фотографії)

Іноді люди з інвалідністю (ми одразу називаємо саме так) пересуваються на кріслах колісних. Уяви, як їм може бути незручно підійматись в ліфті, заходити в транспорт та магазини. І нам потрібно зробити наші дороги та міста такими, щоб всім було комфортно.

Коли ми зустрічаємо когось, хто виглядає для нас незвично, нам хочеться його роздивитись. Але для самої людини це може бути неприємно. Тому намагайся поводитись природно. Перед тобою людина. Незвично - не означає небезпечно чи погано.

Якщо ми бачимо людину - воїна - з протезом чи на кріслі, ми можемо виказати йому вдячність - сказати дякую, чи прикласти руку до серця.

Зараз ми можемо зустрічати багато людей без кінцівок. Дорослих та дітей. І їм важливо відчувати нашу підтримку. Як ми можемо це зробити? (Важливо долучити дитину до роздумів)

Якщо у тебе будуть питання - став мені, будь ласка.

Що нам може допомогти ввести дитину в цю тему:

ПУМ (на фото) - герой Іскорка на кріслі колісному з театру суперсил (це проєкт UNICEF Ukraine з ляльковим театром, сценаріями, казками та в майбутньому мультфільмами). Можна подивитись тут https://numo.mon.gov.ua/puppet-show чи тут #іскоркисуперсил

Герой терапевтичної книги Tania Stus "Таємні історії маленьких та великих Перемог" - в одній з глав "Історія, яку розповів біль". Головні герої - військовий і його "біль".

Чи легко жити циклопам - Oleksandr Shatokhin . Дуже добра "інклюзивна" книжка.

Кожна грудочка землі - Ольга Войтенко. - Батько головної героїні повертається після поранення на війні додому. І вчиться заново ходити на протезах. (а потім бере участь в змаганнях з бігу)

Різдвозавр - Том Флетчер (головний герой Віл'ям на кріслі колісному)

Я не читала сама, але мені дуже радили книжку Світ без меж - Анастасія Степула. Книга для дітей та дорослих про різноманіття та рівність

Герой мультсеріалу "Вулиця сезам"

Герой 7 сезону Щенячого Патруля

Герой мультсеріалу "Мопсики-приятелі"

Мультфільми серії "Як приборкати дракона". (головний герой Іікінг з протезом ноги та Беззубик з протезом на частині хвоста. Стали вожаками для людей та драконів)

Мультфільм "В пошуках Немо" (головний герой - рибка Немо народився з маленьким плавничком)

Короткометражний мультфільм Скарлетт (про дівчину, у якої після хвороби було ампутовано ніжку. І яка знов почала танцювати і стала допомагати іншим)

Короткометражний мультфільм Подарунок. Про те, як мама подарувала синові песика з трьома лапками. І як песик зміг допомогти хлопцю.

Короткометражний фільм (12+) Цирк метеликів, 2009 рік. Головну роль там грає Нік Вуйчич.

Картинка до цього допису - ілюстрація художниці Наталі Сороки для моєї нової книги для дітей. "Сміховисько". Книга має вже скоро вийти в Видавництво Старого Лева . Книга про дівчинку, що відновлюється після випробувань війни. Це невеличка частина, якою я зараз вирішила поділитись до виходу книги з дозволу видавництва про те, як дівчинка зреагувала на протез, який побачила у знайомої.

"...— Мені не подобається жаліти себе. Що я, інвалідка якась, — сказала я злісно, випручуючись з її обіймів.

Мені здалося, що Соломія Ігорівна на якусь мить ледь стиснулася від цих слів.

Вона подивилася мені спокійно і серйозно прямо в очі і сказала:

— Отож. Важливо не жаліти, а співчувати. Правильніше казати не «інвалідка», а «людина з інвалідністю».

Вона встала, не знаю, спеціально чи ні, поправила свою довгу спідницю. І я побачила, що під спідницею в неї протез!

Зараз я часто бачу на вулиці людей з протезами. Мама просила не розглядати їх, не показувати пальцем, щоб не ранити цікавістю. Я знаю, що таке протез. Коли в людини нема руки чи ноги, замість них ставлять замінники — протези.

У неї протез!!! Ось чому вона так дивно ходила по сходах...

Вона спокійно вела далі:

— Ти хочеш мене про щось спитати? Не хвилюйся, я не образилася на тебе. Точно не образилася. Але іншим людям може бути неприємно. Про нас кажуть «людина з інвалідністю», тому що ми б хотіли, аби в нас бачили людей, я — людина, а не біль.

— А вам боляче?

— Вже давно ні. Та часом болить місце, де була нога.

— Вибачте, я не хотіла вас образити. Я не знала…

— Дитинко, якби ти знала, як важко образити того, хто давно вирішив не ображатися. Але дякую! А ти зараз на мене дивишся з жалістю чи зі співчуттям? Не зрозуміла? Коли ми дивимося з жалістю, ми дивимося на те, чого в людини нема, нам хочеться сказати їй «бідненька». А коли зі співчуттям, ми бачимо те, що в ній є. Її силу. Ми поважаємо її, але жаліємо про те, що їй довелося пережити. Жалість забирає сили. Співчуття дає підтримку. І це стосується не тільки людей з інвалідністю....

— А можна, я запитаю, тільки не ображайтеся.

— Кажи.

— Як ви можете бути такою радісною і веселою, танцювати, коли у вас таке?

— Ну, яке таке? У мене просто нема ноги. Але я Жива! Ніхто не може забрати в мене силу, радість, мою любов. Вона у всій мені..."

Сил нам всім!

Обіймаю, Родино як хочу Перемоги