Для розваги та розвитку

З ТК Давай зробимо це

 

Українська видавчиня про власний досвід чекання чоловіка-військового

 Ірина Білоцерковська

Бачу в стрічці поради новомобілізованим.

Я ж дозволю собі сказати кілька слів тим, хто буде їх чекати.

Всі мої «непрохані поради», виключно з власного досвіду - мені 54 роки, Серж у війську з першого дня вторгнення.

Я не приймаю заспокійливі.

Але готова це зробити, якщо не буду справлятись.

Буду вдячна кожній, хто доповнить мій сет непроханих порад з власного досвіду!

Що ж, квітко.

Двері зачинились і ти залишилась сама.

- Буде важко.

Інколи нестерпно.

Але ти все витримаєш.

Ти ж навіть ще не уявляєш, яка сила в тобі, яка міць.

От і буде можливість це відкрити.

Або не витримаєш, так теж буває. Головне розуміти, що життя не закінчиться в той момент, коли він поцілував, закинув баул на плече й пішов на війну.

Хоча так здається.

- Дбай про себе.

Ти опора та підтримка свого особистого захисника. Інколи єдина в світі. Вибач, але то не ти сидиш в окопі, тому шукайте можливості підтримати себе - спорт, хобі, займайся здоровʼям, започаткуй бізнес, почни творити. Що завгодно, лише не скочуйтесь в істерики та нескінченний жаль до себе. Краще разом посміятись, коли він подзвонить ніж нескінченно нити, як тобі важко.

Хоча буде важко.

Я знаю.

- Якщо ти досі не долучилася до волонтерської спільноти, саме час почати. Ніде не знайдеш такої підтримки, інформаційного лікбезу та можливості розібратися у всьому що стосується війська, як в колективі однодумців. Плети сітки, ходи на спільні події у ветеранські хаби, спілкуйся у соцмережах, ходи в шпиталь до хлопців, та будь-що. Головне залучити свою нервову енергію у благих справах та на користь ЗСУ.

Потоваришуй з волонтерами, які їздять до "твоїх", щоб мати можливість швидко відправити необхідне (й "гостинчик").

Є можливість - долучися до команди цих волонтерів, щоб мати можливість їздити до коханого. Навіть 15 хвилин зустрічі піднімуть настрій.

Вивільнитися неміряно енергії, от побачиш!

Тебе можна буде підключати для підзарядки приладів замість генератора у часи блекаутів.

- А інколи навпаки.

Тебе наче знеструмили.

І ти не можеш піднятись з ліжка, живеш від дзвінка до дзвінка.

Ну що ж, полежи, подивись серіальчик «Місс Марпл», почитай любовний роман.

Попоїсти теж не завадить.

Подумай, що тебе порадує.

А потім потрошку вставай і йди рухатись.

Набери дрібної солі в долоньку та розітри всю свою шкіру в душі, тільки мʼякенько.

Повертай собі своє тіло через йогу, масаж, прогулянку. Сходи в перукарню, на манікюр, на город, в гори.

Купи нову шмотку і зроби собі фотосесію в ній.

Або без неї.

І надішли коханому, нехай не забуває яка оболстітєльна жінка чекає на нього вдома!

Повертай собі себе.

Як би не було і що б не сталось ти в себе залишаєшся!

Не кидай себе напризволяще.

- Займись чимось!

(Порада від Духопельникової Жені)

Саджай квіти, пиши вірші, зроби ремонт, сходи до косметолога, вчи мови, пиши пет-проект на пайтоні, піди на кулінарні курси, що завгодно, тільки не сиди і не втикай в телефон в очікуванні. Тільки не хватай щось, чого ти не зможеш витягти, краще щось, де можна буде обирати навантаження. Заодно буде про що розповісти чоловіку, крім "як мені погано, як я сумую". А ще - він повернеться, а в вас будуть квіти, ремонт і тортик

- Не бухай.

Алкоголь дає полегшення "прямо зараз", а на довгій дистанції він страшний депресант.

- Читай книжки про війну, які пишуть військові, а також ті, які чекають на них. Дивно, але цей шлях пройшло настільки багато людей, що по кожному етапу трансформації є роздуми та рефлексії.

Мене особисто, перед пологами дуже заспокоював той факт, що більшість жінок справилось, та людство не загнулось. Значить і я зможу.

Можливо досвід інших стане в нагоді?

- Твоє життя змінилося назавжди.

(Доповнення від подружань)

Треба готувати себе до змін, інколи кардинальних. Поки ви були поруч, більшість проблем, задач та планів вирішували та ділили на двох.

Тепер будь готова до отримання купи нових навичок, бо відтепер ти лідерка родини, такий собі термінатор, і це до речі досить цікаво. А ще користуйся допомогою (сусідів, родичів, друзів) без докорів сумління чи думок про те, що незручно. Зручно!

Як і користуватись підтримкою держави та різних фондів.

Зараз їх багато - погугли.

В тебе зміниться коло спілкування, підуть старі друзі, ти можеш вилетіти з професії а можеш навпаки освоїти щось нове та рвонути по кар’єрі вверх.

Головне, не заперечуй змін.

Бо інколи на безсиле бажання повернути «все як було» уходить стільки сил, що не вистачає на адаптацію до нової реальності.

А ми маємо бути максимально до неї пристосовані. І швидко.

Тільки так виживемо.

- Авто (Доповнення від подружань):

Запишись на автокурси, якщо до того в тебе не було прав на керування і навиків.

Бери в навчання механіку, щоб будь-який корч могла перегнати йому, загнать на СТО, або, у випадку евакуації з місця перебування - без вагань і зайвих нервів погрузила пожитки, кицьок/песиків, дітисьок, батьків своїх/його.

Якщо у тебе ще немає досвіду їзди - наздоганяй. Сідай і їдь, просто, будь-куди.

Розберись, як заправляти машину, де відкривається капот, куди заливати омивач і т.д.

Візьми в чоловіка номери телефонів майстрів, або ж заручись підтримкою друзів,які зможуть підказати що до чого і як.

Бо в один день тобі доведеться сісти за кермо. А потім доведеться те "кермо" обслуговувати.

- Готуйся до трансформацій.

Твоя кохана людина на війні буде змінюватись. Ну якщо не воювала раніше.

Це той випадок, коли буття визначає свідомість.

Читай про це, дивись тренінги в Ютюбі. Взагалі, поки коханий ганяє на полігоні та звикає вижити без твого борщу, ти можеш прокачати свої скіли розуміння його змін на фронті, ще до того, як ті зміни почнуться. Багато шлюбів не витримали саме через те, що партнери не впізнавали одне одного за деякий час спілкування на відстані.

Якщо у вас не вийде втриматись, принаймні буде чисте сумління - ти зробила все що могла.

- Звертайся до психолога чи психіатра, якщо зовсім кепсько.

Не тягни.

(Доповнення від подружань)

Або до лікарі, якщо маєш проблеми зі здоровʼям. Не думай, що ти крута, тільки тому що можеш перейти на ногах будь яку хворобу.

Навпаки, тримай руку на пульсі свого фізичного та психічного здоровʼя.

Відчуваєш, що не вивозиш - пиши, дзвони всім кого знаєш ( а ми ж вже в одній волонтерсько - військовій спільноті, памʼятаєш? Тут завжди порадять якогось гарного володаря чарівних пігулок).

Твоє життя не менш важливе, ніж життя коханого.

Бережи менталочку!

- Трохи розберись що таке війна. Сходи на курси такмеду, постріляй на полігоні, походи по воєнторгах. Благо їх зараз до фіга по всій країні. Додайся в групи, які займаються певними напрямками допомоги війську. Я вже 9 років купую хімічні грілки. Чула про такі? Якщо ні, то треба виправляти, бо вони рятують від холоду.

Вчись воювати поруч з коханим, якщо тобі важлива ваша єдність.

Це може допомогти зберегти йому життя або здоров’я.

Або тобі, якщо вони там не утримають фронт і рускіє прийдуть до твого дому.

Знов.

- Розберись з документами.

Оформи все, що має бути оформлено. Дуже раджу оформити шлюб, бо інколи тільки офіційно можна достукатись до певних структур. І прийняти рішення одне за одного, коли інший не може це зробити. Якщо схочеш, після Перемоги можна знов розлучитись)) Це ж не рабство, просто допоміжний елемент вирішення життєво необхідних питань.

Доповнення від Марії Воротило: Дізнайся та запиши, а краще запамʼятай чітко, в якій він бригаді, частині, всі ці деталі. Номер і імʼя командира.

Хай ця інформація ніколи не знадобиться, але краще перестрахуватися.

- Говори з дітьми про тата. Багато, часто та весело. А заодно почитай як правильно це робити щоб вони не горювали а просто скучали за ним.

По можливості вози дітей на зустріч з татом. Розповідай чоловіку про те, як малі змінюються, пояснюй чому саме. Тримай їх звʼязок.

Мені здається це найважче, що на тебе чекає.

- Смійся! Смійся сама так часто як це можливо. Сміши його, коли спілкується, ти ж вмієш)) Сміх знижує напругу, стрес, зменьшує втому. Сміх показує йр ( до речі, ти ж в курсі що це за абревіатура?) що ми живі і боремось. А нам дає сили дожити до наступного дзвінка і згадувати з посмішкою розмову цілий день.

- Ти будеш спати з телефоном у руці. Або поруч. Або не спати і дивитись коли він був в мережі кожну годину. Це погана ідея. В посадку ти до нього не побіжиш рятувати а до нервового зриву себе довести - раз плюнути. Тому став телефон на ніч на беззвучний, крім його номера, і спунькати. Бо завтра ти маєш стільки всього встигнути!

Не винось собі мозг зайвий раз. Краще поспи зайву годину.

- Порада від Оксани Томчук: я б добавила ще одне-якщо є бодай малюсінька можливість побачитися-не думай. Не бійся і не сумнівайся-стрибай в машинк/потяг і їдь добу(дві,три- не важливо) Ці зустрічі на пару годин будуть важити більше, ніж половина вашого життя «до

- Вір в коханого, як ніколи. Навіть коли він втомлений буде сумніватись, ти вір. Та пишайся з усіх своїх сил.

Їм і собою теж!

Бо ти чекаєш найкрутішого хлопця на землі, який власноруч зупиняє тих, хто прийшов вбити вас. Він крутіший за Міцного горішка і Тома Харді разом взятих! А як йому до лиця той піксель! Пройде час і буде воротити від камуфляжа, але на початку в тому є певна краса, шик і ота сама сексі брутальність яку не зіграєш в жодному боєвику!

І на останок.

Квітка, ти не обирала це випробування. І не мала бути до цього готовою з дитинства, як коханий не народжений для війни.

Та можна триматись за гідність, гордість і любов.

О так! Ти зрозумієш як ти можеш неймовірно потужно любити!

Бути людиною, яка чекає, це значить готуватись подумки до будь чого. Та попри це випалювати з свідомості страшні думки, а натомість малювати картини радісних зустрічей. Подумки затуляти його крилами та зігрівати своїм світлом. Хтось нарешті навчиться молитись.

А ще кожний день вчитись ставати сильнішою, витривалішою. Вони там, на фронті прокачують свої скіли а ми свої. Щоб раптом настане той момент ти могла діяти рішуче, майже на інстинктах.

І щоб весь всесвіт став на твою сторону, допомогав, підтримував. Принаймні я цього для тебе хочу!

І я на твоїй стороні.

І не тільки я - почитай коменти до цього поста, то просто золотий фонд лайфхаків виживання почекуш!

І ще бажаю, щоб він повернувся живим, здоровим та з Перемогою! Обіймаю)

Зверніть увагу

 Світлана Ройз 

"Думками Навиворіт 2". В кінці титрів будуть слова: (не дослівно) "цей мультфільм створений з турботою про дітей. Ми любимо вас, якими б ви не були". Шикарний мультфільм. Тепер радитиму його батькам підлітків і самим підліткам. Ми після мультфільму обговорювали з сином і донькою - як коректно він зроблений. Можна наочно побачити те, що називається базові переконання. І як вони впливають на наші вибори та стан. Як стає складнішою внутрішня система дитини. Як з "добре"/"погано" вони переходять до багатовимірності відчуттів. Наочно показано, як працюють румінації - нав'язливі думки, і як можна "працювати" з тривогою. І навіть, як виглядає панічна атака. І як небезпечно уникання, бажання позбутися того, що засмучує чи викликає сором. І так наочно про емоції та стан підлітків. У мене відчуття, що мультфільм допомагали створювати КПТ терапевти.

Він точно для дорослих та дітей.

Класний переклад, дубляж. Класні жарти.

І, знаєте, у мене було відчуття, що про мене попіклувались.

Вони дуже різні з першою частиною. Але обидва сильні.

"Ми любимо вас, якими б ви не були" - важливі слова, приховані в титрах. Але які звучать постійно фоном в мультфільмі.

Обіймаю, Родино як хочу для нас та наших дітей прийняття. Обіймаю, як хочу Перемоги!

Для розваги та розвитку (знайди змію)

Джерело

 

Ґаджет, як засіб шантажу та маніпуляцій.

 Центр практичної нейропсихології - Одеса

“Ну все. Віддавай телефон!”. Як часто ви промовляєте цю фразу, черговий раз відбираючи гаджет у дітей? Але чи це допомагає? Спробуємо розібратися.

Телефон це те, до чого дитина прив'язана мало не з пелюшок. В ньому цілий світ: друзі, спілкування, навчання, розваги, відпочинок.

І багато батьків роблять з гаджета засіб шантажу та маніпуляцій. Зручно керувати дитиною, просто погрожуючи позбавити її телефону. Він буде слухняно виконувати всі прохання та доручення, аби не відібрали улюблену «іграшку».

“Та й взагалі, збожеволіли вже на цих гаджетах. Посидить пару днів без телефону - нічого з ним не станеться. Займеться чимось корисним”.

Але на жаль, такі заходи призводять зовсім не до того, чого б хотілося.

Відбираючи телефон, батьки не дитину позбавляють гаджета, а себе дитячої довіри. Крім того, так батьки показують ту модель поведінки, коли має рацію той, хто сильніший.

І тоді, дитина може потрапити до однієї з крайнощів:

- поводитиметься так само з тими, хто молодший і слабкіший, буде проявляти агресію, маніпулювати;

- вважатиме таке ставлення до себе нормою, а потім у дорослому віці це може відкликнутися ризиком зв'язатися з поганою компанією або влипнути в аб'юзивні стосунки.

А як же бути, якщо дитина не слухається і поводиться погано?

Якщо дитина не слухається, не виконує прохання, не дотримується домовленостей, огризається — це не означає, що її потрібно негайно покарати. Це означає, що є якісь проблеми у взаєминах та у вихованні.

Дитина може не слухатися, бо:

● не розуміє, чого від неї хочуть;

● втомилася і відчуває стрес;

● не може виконати те, що ви просите, ваші вимоги надто завищені;

● їй бракує турботи, і своїм непослухом вона привертає увагу;

● не бачить у батьках авторитет;

● у сім'ї занадто багато заборон.

І ще дуже багато причин. Покарання лише збільшать прірву між вами.

Легко, коли дитина маленька. Куди мама – туди і він. Треба до музичної школи — гаразд, піду. Треба вчити уроки — добре, навчатиму уроки. Але рано чи пізно все змінюється..

І задача не відбирати телефон, а розібратися, у чому криються справжні причини поганої поведінки дитини. Неслухняність і хамство - це майже завжди крик про допомогу. Вашій дитині вона зараз потрібна, як ніколи. І потрібно виправити ситуацію дбайливо та ефективно, не порушуючи особистих кордонів і не роблячи з себе ворога для власних дітей.

Ви – найкращі батьки для своєї дитини. Ви впораєтеся.

Роздуми про батьківство

 Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї" - Київська філія

Якось мій син перед сном запитав мене, що я люблю окрім нього. І це було таке влучне питання, що наштовхнуло мене на роздуми.

Втомлена мама, чи людина в рутині, яка вона, особливо в часі війни?

І я так уявила собі картину, наче ми біжимо сходами височенної будівлі, вершина якої криється за хмарами. Ми не бачимо її кінця, не знаємо, коли опинимось на даху і зможемо побачити ті прекрасні широти та горизонти, видихнути, зупинитися і бути задоволеними…як в житті.

Уявіть, що на кожному поверсі є двері, за якими, як вам здається, одна із цілей. І ви так швидко стараєтесь пробігти той сходовий проліт, щоб швидше відчинити двері. І ось ви на порозі, стукаєте, але вам не відчиняють, чи відчинили, але ви виявились розчаровані побаченим. Тому вирішили рухатись далі.

І так проліт один за одним, в надії знайти своє, досягти задуманого. В цій споруді немає ліфта, яким можна піднятися на бажану вершину швидко, чи спуститися назад. Лише пішки.

І так в житті. Кожен долає свої сходинки і шукає свої двері. Але саме на підйомі ми живемо. Кожна сходинка то і є наше життя, цінності, вірування, бажання, стосунки, взаємовідносини. І якщо ми тримаємось за руку з кимось, підйом стає хвилюючим, часом важчим. Особливо, якщо це сімʼя і маленька дитина. Хтось може точно не встигати за нашим темпом.

Як тут бути? Чи можете ви заповільнитися, чи спуститися на сходинку нижче, а то і на декілька поверхів, щоб зрівнятися зі своїми рідними, якщо хтось відстає?

Життя, звісно, не сходинки й кидає нам виклики, кожного дня, кожної хвилини. Ми не на перегонах. І заповільнитися точно варто, щоб задуматися, що є цінним для мене тут і зараз, що я люблю. І то точно не просто, змінити те, до чого пристосовувались протягом довгого часу.

Спочатку ніяково, дивно, не звично, але можливо. Почати зі спостереження, заземлення, відстеження своїх думок, усвідомленості, відчуття себе.

Як ми бачимо своїх дітей? Сильними, сміливими, чи наляканими, розгубленими чи потребуючими уваги, такими справжніми у своїх емоціях, вчинках, бажаннях, відкритими до життя. І ми, на досвіді, переконаннях і наданих значеннях, як має бути.

Коли ми говоримо про емоційне приєднання, базові потреби, прийняття, що ми чуємо? Про щось неймовірно нереальне в виконанні, те що не діє, чи те, що є простим, людським і важливим. Це про спуститись на корок нижче. Почути, відчути, бути.

Коли ми дійсно чуємо і бачимо дитину навпроти, відчуваємо її біль, смуток, емпатичні чи співчутливі, з люблячою добротою. Коли ми дійсно приймаємо, дбаємо про безпеку дитини, коли ми просто любимо, не дивлячись на небажану поведінку чи істерики. Або коли даємо дітям відчути певні дефіцити, чи даємо наслідки.

На якій ми сходинці зараз, чи які б не були двері перед нами, то наше особисте, наші цілі та наша особиста дистанція. Але чи давати дитині можливість відчувати свій темп, давати час і простір, говорити та ділитися, бути тут і зараз і дозволити собі спуститися до його рівня і сказати: «я тут», «я з тобою», «я бачу твої старання, страхи, хвилювання, та з тобою все гаразд, це нормально, я люблю тебе, ти прекрасний», «ти можеш бути у своєму темпі, ти можеш все» і при цьому з розумінням, не підганяти точно ми можемо! Це і є любов, приєднання, прийняття.

Бути щирими з дітьми у своїх емоціях і почуттях то не просто. Бо часом нам здається, що ми вразливі, не такі всесильні, як хочеться їм те показати. Але вони все відчувають і бачать.

Часто за тим всім стоїть батьківський страх нанести травму, образити, чи бути не достатньо люблячим для своєї дитини. Але щирість показує їм, що ми справжні, людяні й цим даємо впевненість, що все можна здолати, даємо надійні стіни та міцні крила.

Тож не варто поспішати подолати всі сходинки одним подихом, варто давати собі простір і можливість зупинитися, озирнутися назад, може, хтось за вами не встигає. Може, варто присісти, і зробити кілька глибоких вдихів, зосередитись на тут і зараз, а потім вже крок за кроком, але повільніше рухатися далі, разом.

В нас точно є багато речей, які ми любимо, окрім своїх дітей. І то різна любов, її не порівняєш ні з чим іншим. Але ми маємо наповнюватись, щоб відчувати себе достатніми, на рівні людських простих стосунків, щоб мати чим поділитися. Адже якщо ми так зайняті своєю дистанцією, ми можемо просто не помічати багато того, що є таким важливим.

В часі війни питання безпеки є особливо актуальне, але коли ми разом, стає однозначно легше, а дітям то особливо необхідно. Дбати про себе іноді «нема на те часу, коли треба дитині», але не забуваймо про те, що всередині ми теж діти, і ми теж потребуємо і приєднання, і прийняття, і любові.

І навіть якщо ви потребуєте підтримки, але вам нема кому поплакати в жилетку через те, що в іншого вона вже мокра від власних сліз, то точно можна звернутися за допомогою, навчитися знімати, сушити, прасувати власну. І це про те, що ви сильніші, ніж думаєте і можете збудувати надійну опору в собі.

Автор статті: практичний психолог Лілія Лучнікова.

Для розваги та розвитку (знайди кота)

Джерело