Війна і психологічне здоров'я. Як не втратити себе і дітей

 Безпечний простір

Про психічне здоров'я у дорослих і дітей під час війни: як зрозуміти, що у вас чи у вашої дитини є проблеми з психологічним станом, як пережити втрату та повідомити про загибель близької людини дитині. На ці та інші питання відповів Сергій Богданов - керівник Центру психічного здоров'я Києво-Могилянської академії, співавтор програми «Безпечний простір».

Діти під час війни

 Florence Centre

 Діти під час війни 

Події останніх двох років зачепили кожного українця. Дорослі по своєму переживають кожну ситуацію, діти по своєму. І якщо дорослі здебільшого вже мають власну думку, досвід, знання, розуміння того, що відбувається і чому, то діти всього цього не мають. Тому внутрішній стан дитини визначити набагато важче, ніж дорослого.

Практично кожна дитина в Україні травмована війною. Це можуть буть як фізичні травми внаслідок бомбардувань, так і психологічні. Діти, що лишилися в своєму місті, переїхали в іншу область, виїхали за кордон, зовні однакові: вони граються, ходять до школи, сміються, сваряться, розмовляють, танцюють… Але всередині кожного з них своя пустеля. У них є багато запитань, на які у більшості дорослих немає відповідей. Та для кожного з них важливо прожити цей стан, обережно дістати назовні, розібрати на деталі і створити міцний фундамент для майбутнього.

Пропонуємо до вашої уваги декілька рекомендацій щодо спілкування з дітьми, які пережили травму війни.

1. Запитання. Якщо дитина щось питає у вас – значить вона вам довіряє. Не відмахуйтесь і не відганяйте. Дитині важливо почути вашу думку тут і зараз. Говорити потрібно чесно, використовуючи інформацію згідно віку. Якщо ви про щось не знаєте, то необхідно так і сказати, але ваших «не знаю» не має бути багато, бо інакше це викликає зростання дривоги, дитина може відчути себе неважливою і непотрібною.
2. Булінг. Він є недопустимим будь-де і будь-коли. Але, на превеликий жаль, досить часто зустрічаються випадки насмішок над дитиною, чий батько (або батьки) є військовими ЗСУ. Якщо ви дорослий, що опинилися поряд і почули подібні висловлювання – негайно їх припиніть. Необхідно донести булеру, що такі висловлювання є неприпустимими, бо кожен, хто захищає нашу країну робить надважливу справу і для нього в тому числі.
3. Емоції. Часто діти, що пережили травму, «закриваються». Це дуже небезпечно, адже може призвести до непередбачуваних наслідків. Необхідно реагувати на кожний прояв емоцій, відслідковувати, що стало їх причиною та проговорити це з дитиною. Найкраще – заохотити дитину до роботи з психологом, пояснивши велике значення такого спілкування для майбутнього.
4. Контакт. Взагалі торкатися дітей без попереднього дозволу заборонено. А травмованих дітей тим паче. Прості запитання, на кшталт: «Можна я покладу руку тобі на плече?», «Можна взяти тебе за руку?» або «Можна я тебе обійму?», допоможуть вам покращити спілкування. Якщо перед відповіддю дитина відводить погляд, знизує плечима, сіпається тощо то це непрямий сигнал до того, що торкатися не варто. Під час обіймів важливо пам’ятати, що очі дитини мають знаходитися навпроти ваших очей або плечей. Якщо дитина мала за зростом, то краще присісти, в жодному рази не нахиляючись і не притискаючи її до своїх ніг чи живота.
5. Допомога. Кожній дитині, що має травму війни, необхідна кваліфікована психологічна допомога. Для когось це буде лише декілька зустрічей з психологом, а для когось – тривала психотерапія. Кожен випадок унікальний. Як дорослий, що несе відповідальність за дитину, знайдіть можливість організувати для неї таку зустріч.

 Найважливішим для кожної дитини є любов і підтримка. У складні часи дітям доводиться рано дорослішати і переживати те, чого вони не мали б переживати. Тож наше завдання, як дорослих, створити такі умови, щоб дитина почувала себе в безпеці і турботі. Прояв негативної поведінки дитини – сигнал, що щось йде не так.

Самодопомога

 Техніка майндфулнесу GLAD: помічати себе

Вправа навчає помічати протягом дня і проживати хороші, добрі моменти, виявляти вдячність тому, що відбулось.

Ти можеш її використовувати або наприкінці кожного дня, або по завершенню тижня.

Вона складається з 4 кроків:

G – gratitude — вдячність.

Подумай, за що ти сьогодні/за тиждень можеш подякувати. Підходять навіть такі прості речі, як їжа чи вода, дах над головою чи кілька прочитаних сторінок книги.

L – learning — навчатись новому.

Відзнач одну нову річ, про яку ти дізнався/лася останнім часом. Це може бути будь-який факт, щось про себе або про іншу людину.

Наприклад, з’явилась нова ідея, як облаштувати дім, про новий крок у професії, або зрозумів/ла те, що перевтомився/лася або помітив/ла, що біля дому розцвіли квіти.

A – accomplishment — досягнення.

Згадай одне досягнення, яке ти зробив/ла сьогодні або протягом тижня. Це не має бути щось грандіозне. Можливо, ти просто полив/ла вазон, випив/ла склянку води вранці чи просто виспався/лась.

D – delight – захоплення.

Пригадай те, що подарувало тобі сміх, радість чи зворушення. Наприклад: захід сонця, обійми коханої людини або звичайний жарт.

Виконуючи цю вправу, тобі не потрібно особливі умови чи багато часу. Ти можеш використовувати її на роботі, по дорозі додому, в машині чи миючи посуд, адже вона займає усього кілька хвилин.

Джерело

Батькам дошкільнят та вихователям

 «Гратися і не боятися»: Дієві поради для вихователів та батьків дошкільнят

Які допоможуть вихователям та батькам зайняти дітей віком 2-6 років, навчити їх давати раду емоціям, розвивати необхідні навички, а також заспокоюватись під час повітряних тривог та інших стресових ситуацій. 

Подивитись рекомендації

Підбірка відео

Як пережити втрату близької людини

 

Життя після смерті: лікар Олег Романчук. Як пережити втрату близької людини | Простими словами

Перший крок у розмові з дитиною - приєднання

 Дитячий психолог

Коли дитина засмучена, або емоції її поглинають, починає вам грубити, чи хоче крушити все навколо, або, навпаки, замикається в собі - спробуйте приєднатися до її емоцій: «я бачу ти сердишся/засмучений/а», «тобі схоже зараз важко, хочу розуміти твої почуття», «в твоїй ситуації, я, мабуть, почувалась б так само». Коли дитина чує подібне повідомлення, вона заспокоюється, відчуває себе почутою, що її сприймають, почувається в емоційній безпеці. І лише тоді дитина готова сприймати ваші настанови.

Коли ми визнаємо дитячі переживання, нам НЕ потрібно говорити: «припини хвилюватися за це», «все буде добре», «це не причина так реагувати»… Для дитини це звучить так: -«Для мене незручні твої емоції, заспокойся щоб мені було добре», «те що ти так чуєшся, мені дискомфортно», «заткнись, щоб мені було добре»…

Уявіть себе розчарованими, засмученими, злим, а вам говорять: «та не переживай», «це не важливо», «просто заспокойся»… Ви почали б відчувати ще більше роздратування, або вам би хотілось закрити цю тему. Наслідком такого контакту буде недовіра. Ви згодом будете уникати говорити про свої переживання з цією людиною.

ВКАЗУЮЧИ дітям, як їм почуватися, ми НЕ ВИЗНАЄМО їхні переживання. Коли подібні батьківські реакції систематичні, дитина блокує свої емоції, і згодом ще більше проявляє негативну поведінку.

Памʼятайте: спочатку необхідно встановити емоційний звʼязок (поле безпеки), а лише потім переходимо до обговорення поведінки дитини.

©Наталія Простун

Джерела ресурсів

 CETA Україна

Де брати ресурси, щоб справлятися з постійним стресом? Читайте у нашому новому дописі