Урок – останнє, про що думає педагог: закулісся вчительської професії
Роботу в школі можна порівняти з курсом молодого бійця –
вчитель початкових класів.
Я працював у школі протягом 7 років. Ці роки
можна порівняти з курсом молодого бійця, адже за весь час отримав колосальний
досвід вирішення найрізноманітніших ситуацій і проблем. Під час вчителювання я
був татом, мамою, менеджером, психологом, педагогом, рятівником, будівельником,
маляром, активістом, автором, оператором, продюсером, монтажником, відеографом
тощо. І мова не про те, що вчитель має володіти багатьма навичками. Мова про
те, що від учителя вимагають забагато.
Батьки вимагають, колеги вимагають,
адміністрація вимагає, діти вимагають, бабусі з дідусями вимагають. А ще є
Міністерство освіти, профспілка, міська влада, керівники управлінь освіти тощо.
І найцікавіше, що всі намагаються навчити
педагогів правильно проводити уроки, реалізовувати космічні ідеї, викладати
матеріал найновішими методами, які ще не придумали, робити феєричні шоу.
Іноді роботу вчителя можна порівняти з
відомою назвою фільму «Місія нездійсненна». Бо якщо ти зробив добре для
керівництва, то це не завжди добре для батьків. Якщо зробив добре для батьків,
то це не подобається керівництву. І ти повільно перетворюєшся на м'яч, який всі
футболять з одного кута в інший.
Спробую розкласти по полицях.
Тато, мама, бабуся й син
В одному з моїх класів було 23 учні. Це 46
батьків та майже 20 бабусь і дідусів. Тобто я, як учитель, мав догодити трьом
поколінням одночасно.
Це надто складно, зважаючи на різні погляди
кожного з поколінь. Бабуся просить проконтролювати, аби Назарчик гарно
пообідав. Водночас тато наголошує: «Не змушуйте Назарчика їсти все». А мама
шепоче: «Ви тата не слухайте».
І все це супроводжується сльозами Назарчика
за столом у шкільній їдальні. Що робити? Як діяти? Хто з рідні хлопчика піде
першим до керівництва?
Ситуація надто проста, звісно, але ж така
знайома вчителям.
А коли мами починають битися на очах у всього
класу. Скажете фантастика? Ні. Це реальний випадок у моєму першому класі ще з
далекого 2012 року. Одна мама почала говорити іншій, що її син невихований.
Звісно, яка ж мама погодиться з таким?
Слово за слово і... мертва хватка за волосся,
тяганина одна одної прямо на очах у дітей.
Що робити? Як діяти? Що говорити дітям? Як
здружити хлопчиків цих мам? Цьому не вчать в університетах. Цьому взагалі ніде
не вчать.
Відпустка
У когось щодня фото з моря, а у вчителя –
готовність кабінету до навчання у наступному році.
А ще відпустка вчителя – це вдосконалення
навичок виконроба чи бригадира. А хто ще вміє за 1000 гривень зробити
євроремонт у приміщенні площею 30 квадратних метрів? Звісно, вчитель.
Принаймні, так думають в управлінні освіти, напевно.
Дякувати, у класі завжди знайдеться
тато-будівельник, який організує роботу. Але ж де так буває, щоб учитель
відпочивав, а ремонт ішов повним ходом?
56 днів? Так, це правда. Аж 56 днів вантажних
робіт (все з класу винести, потім занести, потім розставити). Аж 56 днів для
переклеювання шпалер, встановлення плінтусів й фарбування батарей.
Папери
А яка ж робота без паперів? Папки, папочки,
папулічки. Хтось посміється, але це так. Вдома шафи у всіляких папках, у класі
100500 папок: списки учнів, довідки про пропуски уроків, звіти по харчуванню,
заяви батьків, гурткова робота, план виховної роботи, календарне планування,
журнали техніки безпеки тощо.
Заходиш до директора зі словами: «Ми з дітьми
підемо до того клена за територією школи аби поспостерігати за птахом». А тобі
у відповідь: «Не маєте права з дітьми ступити крок за територію школи без
письмової згоди мами та тата кожної дитини. А потім напишіть список, проведіть
бесіду, запросіть батьків, щоб ті поставили підписи про те, що діти почули, як
поводитися. Після цього напишіть заяву на ім'я директора. Після погодження
зареєструйте заяву у секретаря. Потім повідомте батькам номер заяви, бо як щось
трапиться, вони запитають. А коли все готово, напишіть список, хто буде
супроводжувати дітей. Ну всі ж знають, якщо йдете за територію, аби подивитися
на пташку, яка сидить на дереві, потрібні відповідні папери. А як же без заяви?
На кожних 10 учнів – один дорослий. А, мало не забули, ще треба потім звіт
написати. А як же. Районний відділ освіти має знати про те, як діти дивилися на
пташку. І не забудьте, фотозвіт теж потрібен, тому домовтеся з кимось із
батьків, щоб фотографували. Ну і на методичному об'єднанні поділитеся досвідом.
А потім прозвітуєте на 8 сторінок, як ви ділилися досвідом...».
І тільки учителі зрозуміють ситуацію. Все
саме так і відбувається в реальності. Зовні виглядає так: вчитель і діти вийшли
за територію школи й через 5 хвилин повернулися. А паперів треба більше, ніж у
найскладнішому законопроєкті.
Булінг
А хто ж у наш час не знає, що таке булінг?
Діти посварилися – знайди правильні слова. Батьки посварилися – знайди
правильні слова. А якщо тебе принизили незаслужено, то знай – ти вчитель, маєш
стерпіти. Здебільшого 99% сварок залишаються у стінах школи.
Конфлікт? Вчителям самим доводиться знаходити
шляхи вирішення, щоб догодити усім сторонам конфлікту.
І у всій цій історії нема жодного слова про
уроки. Звісно, це саме собою зрозуміло. Про це запитають у кінці семестру чи
року. Зрозуміло, що тоді, у кінці року, всі миттєво втратять пам'ять. Забудуть
про все, що ти робив протягом року. Забудуть геть усе, залишаться тільки
оцінки. Спочатку «зріжуть» середній показник з мови, потім з математики, потім
з читання. Зрізи знань – то як заповідь і вирок.
З іншої сторони ми самі вині в таких
обставинах, самі витрачаємо відпустку на шкільні ремонти, намагаємося догодити
усім, соромимося відстоювати свої права.
Іноді варто показати всім, що школа – це
місце роботи, а не проживання. Іноді варто сказати «досить» як собі, так і усім
навколо. Варто відстоювати свої права і свою позицію. Вчителі завжди
наполегливі й вимогливі самі до себе. То чи не варто перенаправити цю
наполегливість і вимогливість у сторону захисту самих себе? Чи не варто сказати
«ні» усім цим паперам, булінгу, роботі під час заслуженого відпочинку?
