середа, 25 жовтня 2023 р.
Горе чоловіків.
Міжнародна асоціація психологів по роботі з горем та тяжкою втратою
Горе чоловіків.
Існує певний стереотип, що жінки переживають горе емоційно, а чоловіки – ментально.
Так, ми живемо у світі, де є гендерні ролі та стереотипи. Навіть виховувати хлопчиків в нашій культурі прийнято з позиції «Не плач, ти ж чоловік». До того ж зростаючи, хлопчики доволі часто чують: «Дівчат потрібно не ображати, а захищати».
Тож, нічого дивного, що при переживанні втрати, яка вочевидь є важким потрясінням для усієї родини, чоловіки доволі часто беруть на себе функції забезпечення, опіки та піклування, вибудовування безпеки для сім'ї.
Але говорити про те, що чоловіки не горюють вочевидь неправильно і некоректно. Звісно, горюють. Звісно, переживають втрату. Але проявляють це по-іншому, аніж жінки.
Безперечно, всі люди різні. І кожен переживає горе втрати близької людини по-різному. Тож, одні чоловіки і в горі поводяться, мов непохитна скеля, ховаючи від оточуючих увесь свій біль та розпач, а інші – дозволяють собі плакати, проявляти інші емоції зі спектра емоцій горя, говорити про свої почуття або звертатися за професійною психологічною допомогою.
Тож, немає конкретного алгоритму, як підтримати та допомогти чоловікові у скорботі. Завжди виходьте з того, наскільки та модель допомоги, яку ви пропонуєте, прийнятна та доречна для цієї конкретної людини, чи не вийде з цього щось на кшталт «заподіяти добро».
В кожного з нас є своя власна модель горювання та переживання втрати. Виходячи з цього, найкращим варіантом буде запитати, якої саме допомоги потребує людина.
Комусь допоможе присутність підтримуючих близьких поруч, а комусь, навпаки, самотність. З кимось треба говорити і слухати, а з кимось – помовчати разом.
Якщо ми справді хочемо допомогти людині, що переживає горе втрати, варто давати те, що підтримає саме її, навіть якщо це зовсім не збігається з нашими особистими уявленнями про допомогу та підтримку у скорботі.
У продовження теми наслідків сексуального насильства для психіки дитини
«Мене гвалтував мій батько.
Я усе життя мовчала.
Вам кажу це першій»
Я мало не півроку писала цей розділ моєї потенційної книги.
І думала, чи слід його сюди виносити.
Кілометр тексту не на гарячу, злободенну тему.
Хто то читатиме?
І все ж хай буде.
Раптом це те, що комусь потрібно.
Раптом це саме те, що комусь потрібно…
Найгірше, що може статися з дитиною в сім‘ї - це сексуальне насилля.
Інцест.
Тема, про яку написано страшні автобіографічні речі.
Для початку: сексуальне насилля - це не обов‘язково секс з проникненням.
Це також і його спроби.
Грумінг - ласки, що межі нормальних явно переходять, пестощі статевих органів - або змушування дитини робити це дорослому.
Це і така інцестуозна поведінка, яка не включає контакти з тілом дитини: агресор, який займається мастурбацією у присутності дитини, або ексгібіціоніст, або той, хто переконує дитину сфотографуватися оголеною, – усі ці акти розцінюються як інцест.
Ознака інцесту - те, що робиться, повинно триматися в таємниці.
Батько, що обнімає і цілує доню або сина, не робить звісно, нічого поганого.
Погане - таємне.
Таємне - погане.
До інцестуальних відносяться і такі «невинні» речі, як підглядання за дитиною, коли вона роздягнута, і будь-якого роду репліки (типу жарти) сексуального характеру, якщо від того дитина почувається некомфортоно, встидно, незручно.
Це те, що дитина робить з відчаєм.
Звідкись знаючи, що це неправильно
Найгірше, коли вона робить це з радістю, спочатку «приручена» звірюкою, а потім використана - із запевненнями, що це гра/любов/і це круто.
Це щось, що робить дитину назавжди зламаною.
Дитина, як би не казали про неї, що вона гнучка та сильна, справиться - не така.
Вона може справитися з багатьма речами.
Але не з цією.
Дитина розуміє, що відбувається щось протиприроднє.
Дитині можуть розказувати, що її так сильно люблять, так люблять. Що це і є любов.
(Але хай вона буде нашою маленькою таємницею).
Відтоді ій може на все життя любов асоціюватися з брудом, встидом, нечистістю і гидкою таємницею, а перед усім з безпорадністю і безвідмовністю.
Зі мною так можна.
Я ніхто.
Я сміття.
Це самопроживання заторкує всі сфери життя людини.
Фізичне насилля - побої - можна хоча б легалізувати.
Вони соціально засуджуються.
Про сексуальне насилля говорити практично неможливо.
По-перше, дитина не усвідомлює, тим паче не розуміє, що відбувається, вона намагається усунути це з пам‘яті, і відтак і дорослий може пам’ятати про це так наче відчуттями дитини
А що це було? Гвалтування? Любов? Він не хотів нічого поганого? Хіба ні?
(Це може бути і вона, «любляча мама» із сином.
Інцест не має гендеру).
Про сексуальне насилля не розказують.
Часом до кінця життя.
Не розказують мамі.
Тому що «це наш маленький секрет, а мамі не сподобається, що я тебе люблю сильніше, ніж її».
Тому що не розуміють, що відбувається, але розуміють - щось таке, що дуже встидне, і говорити про це не можна.
За статистикою, 90% жертв інцесту ніколи нікому не говорять про те, що сталося або про те, що відбувається. Вони мовчать не тільки тому, що бояться, що їм завдадуть шкоди, а й у великій мірі тому, що бояться «розвалити сім'ю», якщо вони звинуватить одного з батьків. Інцест жахливий, але не менш жахлива думка, що на тебе ляже відповідальність за руйнування сім'ї. Вірність сім'ї є неймовірно цінністю для дітей, хоч би якою гнилою була ця сім‘я.
Але не в останню чергу діти не розказують,
бо знають - їм не повірять.
Найгірше що може трапитися серед всього жахіття - коли мама знає, що відбувається з дитиною - і мовчить. І нічого не робить
І вдає, що не відбувається нічого
Бо мамі страшніше кинути чоловіка, втратити сина/свата/брата, ніж врятувати власну кровинку.
Дитина віддається в жертву картинці «ми хороша сім‘я».
Дитина знищена двічі.
І знищує себе все життя.
Діти, які є жертвами сексуального аб'юзу в сім'ї, дуже рано розуміють, що готовність людей вірити їм і близько не така, як готовність вірити їх агресорам.
Звідси - назавжди недовіра до світу загалом.
Про сексуальне насилля у сім‘ї розказати неможливо.
Це правда, яку не приймають.
Це те, що усвідомити, прийняти і переробити неможливо.
Тому у жертв інцесту ці події усуваються глибоко в дальні шари свідомості - проте їх руйнівна дія триває усе життя.
Жахіття в тому, що люди не знають, як реагувати на те, у чому признається дитина.
Смерть можна відплакати.
Шок можна пережити.
Для проживання будь-якого виду травми є соціальні та психологічні протоколи.
А для насилля всередині сім‘ї - нема.
Визнати таке - значить знищити ідентичність всього, що становило життя людей, в чиїй родині це трапилося.
Повна неможливість прийняти факт інцесту призводить до того, що «неможливістю» стає його жертва.
А дитина?
Буває так, що вона любить того нелюда.
Вона розуміє, що відбувається щось не те, але не розуміє, що.
Вона ж робить це з любові.
Не завжди - але часто.
Вона думає, що любов, вона от так і виглядає. Із заткнутим ротом.
Із біллю. З встидом - повторюю, дитина розуміє, що відбувається те, що відбуватися не повинно.
В переліку травм дитинства інцест стоїть на окремому «чільному» місці.
Всі інші травми: смерть, розлученні, фізичні побої, стресові події нашого життя мають право на вираження, говоріння про них, легітимацію («це було та) і валідизацію («ти мав право відчувати саме те, що ти відчував»)
Всі решта травм мають, так би мовити, соціальні протоколи, якісь гаче прокладені стежки,, якісь опори - так сталося, я знаю, що відчуваю, і це правильно, я пройду через це.
Я знаю, як це провідчувати, прогорювати, прожити.
Інцест повністю табуйований.
Він не дає ніяких легальних процесів проживання, він не дає жодного правильного чи навіть неправильного виходу з болі, жаху розгубленості, встиду - а часом до цього примішується почуття солодкого забороненого плоду, а найчастіше почуття амбіваленті - бо що, коли це родич, якого ти любиш?
Не той псевдобатько, котрий алкоголік, тиран, фізичний насильник і загроза для цілої родини, а наче тихий та добрий, ще й подарунки даруючий родич, якого дитина щиро любить.
А дитині кажуть - то я тебе так люблю. То наш маленький секрет.
Дитина ЗАВЖДИ знає, що щось не так.
І куди їй з цим?
До мами?
Ха.
Вона ТОЧНО знає - тут інтуїція працює на всі сто: мама не повірить.
(Не кажучи про те, що далеко не зі всім дитина в принципі біжить до мами, особливо в родинах неблагополучних.
То скоріше мама до дитини там біжить за заспокоєнням)
А може, дитина відчуває або і знає - мамі і так про все відомо.
І нічого не робить
І всі вдають, що нічого не відбувається.
Дитина лишається сам на сам з бідою.
Для того, хто пережив сексуальне насилля, дорога в життя заказана.
Живе оболонка.
Часом красива, часом навіть зовнішньо успішна.
всередині - порожнеча.
Я не знаю, хто я.
Соціальні трудноші, селфгарм, труднощі з навчанням, аддикції, розлади харчової поведінки, різного роду девіації, тобто відхилення, збочення на межі тих, які ще не караються законом.
Чим довше триває сексуальне насилля, тим менше шансів в дитини стати адекватним членом суспільства, влитися в нормальне життя.
Але І ОДНОГО ЕПІЗОДУ ДОСТАТНЬО, щоб почуття самоцінності, самооцінка, відношення до себе були на рівні плінтуса.
Я - брудне ніщо.
Але доросла вже дитина не розуміє, чому з нею щось не так.
Жертви інцесту, які не були змушені до цього силою, зазвичай недооцінюють шкоду, яку їм завдали, тому що не усвідомлюють, що емоційне насильство так само деструктивне, як і фізичне.
Дорослі, вирослі з цих дітей, дисоціюють, відщеплюють те, що з ними відбулося, і часто ніяк не пов‘язують свої проблеми з тим, що з ними зробили в дитинстві.
Насилля в підлітковому віці спричинює розвиток комплексного ПТСР. Проте воно має і більше шансів на зцілення: воно видиме. Його можна назвати. А отже, це ідентифікований матеріал, з яким можна працювати.
Насилля над дитиною - часто невидиме, неназване, занадто страшне для того, щоб бути названим, і відтак психіка захищає крихке его дитини як може - в першу чергу через механізми усунення («не пам‘ятаю нічого»), заперечення(«цього не було» або «нічого аж такого не було»), і третій - ізоляцію.
Він сам-одненький з цим. Замкнутий у своїй страшній таємниці. Відокремлений нею від усіх. Інший. Брудний.
Всі соціальні наслідки - ті самі, що і в того, хто зазнав інцесту в свідомому віці, але причини невидимі, а тому неідентифіковані, і, отже, не зрозуміло, що з чим робити: все неочевидно.
Порушений причинно-наслідковий зв'язок, причому ступінь порушеності дорослій вже людині незрозуміла.
Перш за все таким порушенням є ненависть до себе.
Дитина посідає до певного моменту егоцентричне мислення, вважаючи себе причиною того, що відбувається з нею і навколо неї.
Згвалтована дитина, не маючи можливості звернути агресію на насильника, думає, що в усьому винна вона.
Ця ідея - «Я САМА винна» - в‘їдається в свідомість на всіх рівнях.
Вибач, пише потім в рекомендованих психологом листах доросла вона, я тебе, мабуть, сама спровокувала…….
(Сама!!! у 3-4 роки!!!)
Вона бачить себе брудною, розпусною, зіпсованою, глибоко неповноцінною.
Звісно, ні про яку ніжність і доброту до себе мови нема.
Гидке для тої людини і її тіло, і душа.
Внутрішні голоси знецінюючі і критичні.
Звісно, з позиції отеї гидливості до себе, неповноцінності, нічого-не-вартості вибудовуються відносини з іншими. І, звісно, іншим дозволяють на будь-яке відношення до себе, такого гнилого та гидкого, нічого не вартого.
Дуже часто наслідком інцесту може бути сексуалізація - обмін сексу на будь-що інше, крім сексу (а саме такий обмін, сексу на секс - єдино правильний)
Для них секс може стати платою за.
За все. За стосунки, подарунки, зв‘язок, близькість(чи її ерзац)
Засобом для зменшення напруги, тривоги, маніпуляціі, закритті потреб в увазі.
В будь-якому з цих випадків секс відбувається при дисоціаціі тіла і свідомості: я десь там, а тіло моє не зі мною,
очевидні труднощі з оргазмом через неможливість отого цілісного переживання себе в сексуальному акті.
Сексуальна насилля забирає всі опори, попирає всі мислимі і немислимі кордони, і не лишає нічого, на що б можна було опертися при збиранні себе в цілісність.
Остаточна зрада.
Так красномовно називає Сьюзен Форвард у книзі «Токсичні батьки» сексуальний абьюз зі сторони батьків.
Це найбільш жорстокий і такий, що виходить за рамки людського розуміння, досвід, емоційно знищуюче порушення базової довіри, коли ті, хто покликаний захищати, стають переслідувачами, а реальність - повною брудних секретів в‘язницею.
Одним з найгірших міфів про інцест був той, що Більшість свідчень про інцест не відповідає дійсності. Це фантазії самої дитини, породжені її сексуальною тривожністю. Цей міф був створений Зігмундом Фройдом, і з початку 20 століття ним було просочене викладання та психіатрична практика. У своїй психоаналітичній практиці Фрейд зіштовхнувся зі стількими свідченнями сексуального аб'юзу над дівчатами з респектабельних віденських сімей, що вирішив, що така кількість випадків не може бути реальною. Щоб пояснити таку кількість свідчень про дитячий сексуальний аб'юз, він вирішив, що все відбувалося у фантазії його пацієнток. Внаслідок помилки Фройда тисячам, або й мільйонам жертв дитячого сексуального аб'юзу було відмовлено і досі відмовляється у довірі та підтримці, які їм так необхідні, навіть тоді, коли вони набираються мужності звернутися за допомогою до терапевта.
До середини 80х років минулого століття ця тема була настільки табуйована суспільством, що коли про неї нарешті стали говорити, стало ясно, що інцест має характер епідемії.
І уявіть собі всіх, які згвалтовані і знищені цим, змушені були жити в повному мовчанні, віддалившись якомога далі від сім‘ї і від самого себе. В ворожому оточенні, де ніхто тобі не йме віри: більш того, якщо ти осмілилася розказати - як правило, ти стаєш недоторканим, з яким невідомо що робити, більмом на оці, вічним нагадування батькам про власну нікчемність - тебе випихають на маргінес сім‘ї.
Ці сім‘ї можуть бути геть різними. Зовнішня респектабельність, побожність про людське око, інтелігентність - не є жодною гаарантією того, що в ній таке не станеться.
Інцест ніколи не відбувається у відкритих, комунікативних сім'ях, де всі члени сім'ї вільно виражають любов і прихильність. Навпаки, інцест трапляється у тих сім'ях, де є велика емоційна ізоляція, секрети, емоційна депривація, стрес та взаємна неповага. У багатьох сенсах інцест означає процес розвалу всієї сім'ї, але той, хто відповідає за інцест, це агресор, і тільки він.
Чи є вихід?
Є.
Тут точно не підійде самотерапія.
З цим точно до спеціаліста.
Довга, кропітка робота по відновлення своєї попраної душі, зв‘язку зі своїм тілом, самоцінності, гідності, людинськості, суб‘єктності.
Дивовижно.
Починається ця робота часто з того, що буває зробити найтяжче: з гніву.
З прийняття, не механічно-дисоційовано, а справжнього, факту, що було вчинено над дитиною, наруга, розбещення, насильство - і відтак нарешті ненависті на нелюда, який вчинив оте все.
Зцілення починається з називання речей своїми іменами.
З відчуванням.
З розморозки.
Дівчино.
Хлопче.
Не лишайся сам із цим.
Не закривай на це очі.
Не передавай ту травму своїм дітям.
Не неси цю непомірну ношу сам.
Позбався від неї.
Прийшов час.
Важливо бути уважним до психічного стану, бути обізнаним в основних симптомах психічних розладів
Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї"
Інколи одна історія розповідає більше, аніж усі цифри, бо статистика – «суха» наука.
Насправді ж за кожною цифрою – чиєсь життя, чиясь доля.
У цьому відео - історія про дівчинку, яку мала досвід сексуального скривдження у 9 років від родича.
Вона звернулася за допомогою у 27 років, маючи всі симптоми посттравматичного стресового розладу та депресії.
Її життя могло би бути зовсім іншим, якщо би цього не сталося, тому таким важливим є захист дітей від скривдження! Її життя також могло би бути зовсім іншим, якщо би ті люди, які були поруч у дитинстві, помітили, що щось сталося, бо увага дитини змінилася, поведінка та успішність змінилася. Її життя могло би бути іншим, якби батьки знали про можливість посттравматичного стресового розладу, бачачи як дитина будиться та кричить посеред ночі. Якби вчителі знали, що якщо в дитини різко змінюється поведінка та падає успішність, треба передусім підозрювати, чи не пережила скривдження? психотравмуючу подію?
Тому так важливо бути уважним до психічного стану, бути обізнаним в основних симптомах психічних розладів!
Аби вчасно звернутися за відповідною кваліфікованою допомогою.Один з тривожних розладів
Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї"
Уже декілька тижнів поспіль ми з вами знайомимось з тривожними розладами, які є викликом у дорослішанні юного покоління. Часом легше зрозуміти і підтримати дитину, яка боїться павука чи темряви, аніж ту, яка боїться і переживає за безліч речей. То що ж відбувається з дітьми та підлітками з генералізованим тривожним розладом? Як їм допомогти?
вівторок, 24 жовтня 2023 р.
Свята після втрати. Коли все «не так».
Міжнародна асоціація психологів по роботі з горем та тяжкою втратою
Свята після втрати. Коли все «не так».
Свята – це особливо важкі дні для всіх, хто переживає втрату близької людини та знаходиться у стані горя.
Навколо всі готуються, очікують, святкують та радіють знакам уваги та любові від найрідніших. Але для тих, хто втратив кохану людину, це лише зайве нагадування про того, кого вже немає поруч, і про те, що так, як було раніше, вже не буде.
В кожній родині є свої звичні ритуали та традиції святкування. Але свято після втрати – це саме той випадок, коли ми наочно бачимо, як руйнуються сімейні традиції. І це на додачу до того, що із втратою одного з членів родини було порушено сімейну систему, що існувала раніше.
Тут, як би не було гірко і боляче, треба усвідомити, що жити так, як ви жили раніше, в ситуації, коли ваше життя змінилося докорінно, вже не вийде. І відзначати свята як раніше – також. Ви вже не можете отримувати усі ті емоції, які відчували раніше, коли ваша родина була зовсім в іншому складі, коли на свята ви дарували рідній людині увагу та любов та отримували те саме у відповідь.
Тож, якщо ви звикли отримувати особливі знаки уваги від коханого чоловіка, марно намагатися отримати ту ж саму увагу від друзів, дітей та оточуючих. Вони навряд чи зможуть дати вам те, на що ви очікуєте. Тільки ви зможете компенсувати собі нестачу любові та уваги.
Якщо ж ви самі звикли вітати та дарувати, зробіть на свято приємне комусь іншому. І це не про те, що ви зраджуєте пам’ять коханої людини, адже раніше в цей день вітали саме її. Це про те, що ви маєте велике серце, і його вистачить на всіх.
Не замикайтеся у собі, не фокусуйтеся на тому, чого ви не отримали. Вчіться дарувати собі любов та увагу самостійно. І вчіться дарувати увагу іншим.
Це стане основою для певних змін у сімейних традиціях та великим кроком до того, щоб подолати самотність, яка є природною в процесі переживання горя втрати.
Звісно, сімейні традиції не змінюються так швидко. Має пройти процес переживання горя та втрати. Тільки після того, як ви відреагуєте усі важкі емоції горя, ви зможете створювати нові традиції та ритуали святкування.
А зараз, у стані горя, потурбуйтесь про себе. Ставтесь до себе у святкові дні особливо дбайливо та поблажливо.
З часом ви зможете проживати свята по-іншому, ніж це було до втрати. І свята обов'язково знову стануть святами, а не важким випробуванням.
Підписатися на:
Дописи (Atom)