Психологічна допомога підліткам
та їхнім батькам у період підготовки до іспитів*
Хвилювання
в учнів випускного класу виражається по-різному: від істерик до демонстрації
«надспокою» і показної байдужості. Це залежить від особистісних особливостей і
життєвого досвіду. Не менше стривожені майбутніми іспитами дорослі (батьки й
учителі) намагаються допомогти підлітку. Ця допомога також має широкий діапазон
засобів залежно від поведінки, що спостерігається в учня: від обвинувачень у
бездіяльності й закликів більше часу приділяти навчанню до заклинань: «Ну що ти
так хвилюєшся? Мені однаково, яку оцінку ти здобудеш!»
Ці
«традиційні» способи лише дозволяють дорослим виплеснути свою тривогу, а
підлітку, на жаль, допомагають мало, скоріше — навпаки. Він і сам розуміє, що
слід більше уваги приділяти навчанню, але не спроможний себе змусити, і зайва
констатація факту лише зміцнює його непевність щодо власних сил і заважає
взятися до справи. Заклики бути спокійнішим також зазвичай досягають
протилежного результату, лише зміцнюючи у підлітка відчуття своєї «виняткової
тривожності».
Усе
ж таки, як допомогти дитині в період підготовки до іспитів?
Розглянемо
це на конкретному прикладі екзаменаційного стресу. У тих учнів, для яких
важливі результати іспитів (тобто у них є потреба скласти їх якнайкраще), перед
іспитом виникає стан тривоги:
-
підвищується артеріальний тиск;
-
підсилюється потовиділення.
При
цьому поведінка учнів буває різною:
-
одні зосереджено дочитують ті
розділи підручника, у засвоєнні яких не впевнені, словом, приходять у стан
підвищеної мобілізації та готовності до іспитів;
-
інші, навпаки, метушливо
перегортають підручник, тому що не в змозі зосередитися на одному розділі; зі
страхом прислухаються до розповідей тих, хто вже склав іспит, і переконують
себе, що не .можуть відповісти на жодне із запитань — коротше кажучи,
перебувають у панічному стані. Діяльність таких школярів є повністю
дезорганізованою.
Ці
дві форми поведінки відображають ступінь емоційної напруженості. Деякі діти,
беручи білет, першої миті навіть не можуть прочитати та зрозуміти запитання.
Надалі їхня поведінка відрізняється рівнем підготовки; якщо вони переконуються,
що пам’ятають матеріал, їм вдається поступово заспокоїтися та відповісти. Однак
справжньої впевненості в собі вони так і не знаходять: нерідко екзаменатору
варто поставити бодай одне не дуже складне запитання, і вони розгублюються,
утрачають здатність мислити. Після іспиту вони вичавлені, як лимон, і мають
єдине бажання відіспатися (незалежно від того, як вони спали в ніч перед
іспитом). Якщо ж питання (або одне з них) здаються учню незнайомими, ось тут
нерідко слід очікувати катастрофічного стану —раптово з’ясовується, що вони
забули навіть те, що знали.
І
навпаки, ті учні, які мобілізуються перед іспитом, навіть зіткнувшись із
складними запитаннями, проявляють винахідливість, у них раптово спливають у
пам’яті знання, про які вони навіть не здогадувались.
Переконавшись
у тому, що йому хочуть поставити небажану оцінку (нижче за ту, на яку він
претендує), такий учень обов’язково попросить поставити йому додаткові
запитання.
Методи саморегуляції в умовах стресу
Релаксація
— це метод, з допомогою якого можна частково або повністю позбутися фізичного
або психічного напруження.
Зрозуміло,
вона не розв’яже всіх проблем, але значною мірою послабить їхній вплив на
організм, що є дуже важливим.
Опановувати
методи релаксації потрібно не тоді, коли, як кажуть, «смажений півень клюне», а
завчасно. Тож скористайтесь наведеними вправами і правилами.
1.
Сидіть спокійно близько двох
хвилин, очі заплющені. Уявіть приміщення, в якому знаходитесь. Спочатку
спробуйте обійти подумки всю кімнату (уздовж стін), а потім пересувайтесь по
всьому периметру тіла — від голови до п’ят і назад.
2.
Уважно стежте за диханням, дихайте
носом. Зосередьтеся на своєму спокійному подиху упродовж 1-2 хвилин (немовби
уп’явшись в одну точку). Спробуйте не думати ні про що інше.
3.
Зробіть неглибокий вдих і на мить
затримайте подих. Одночасно різко напружте всі м’язи на кілька секунд,
намагаючись відчути напруження в усьому тілі. На видиху розслабтеся. Повторіть
тричі.
4.
Зробіть глибокий вдих і затримайте
подих — грудні м’язи напружені. Відчуйте це напруження, а потім зробіть різкий
видих, розслабте грудну клітку, повторіть тричі.
5.
Злегка підніміть обидві руки,
розчепіривши пальці якомога ширше — начебто граєте на піаніно, намагайтеся
охопити якомога більшу кількість клавіш. Фіксуйте це положення пальців упродовж
декількох секунд, намагаючись відчути напруження. Потім розслабтеся, руки
вільно опустіть на коліна. Повторіть тричі.
Правила
самоорганізації уваги під час підготовки до іспитів
Правило І. Заздалегідь розплануйте свій час, щоб у години занять ніщо не
відволікало вас.
Правило II. Розпочинаючи роботу, завчасно організуйте своє робоче місце.
Правило III. Приступаючи до занять, максимально мобілізуйте свою волю, покиньте
усі зайві думки. Найкращий спосіб — попередній перегляд матеріалу, складання
плану майбутньої роботи.
Правило IV. Стійкість уваги багато в чому залежить від того, наскільки добре ви
розумієте досліджуваний матеріал (розуміння значною мірою ґрунтується на знанні
попередніх розділів програми).
Правило V. Якщо зосередити увагу на навчальному матеріалі заважають хвилювання,
тривога у зв’язку з майбутнім іспитом, сторонні думки, то займіться
конспектуванням або читанням досліджуваного матеріалу вголос. Після того, як
вам удасться зосередити увагу, можна читати «про себе».
Правило VI. Чергуйте читання з переказуванням, розв’язанням завдань, тому що це
попереджає виникнення психічного стану монотонності, за якого стійкість уваги знижується.
Однак така зміна не повинна бути занадто частою: це призводить до зайвої суєти,
поверхневого сприйняття навчального матеріалу.
Правило VII. Якщо під час читання ви раптом усвідомили, що на якийсь нас
«відключилися», змусьте себе негайно повернутися до того місця, де відбулося
відключення. Визначити його досить легко: весь попередній текст під час
повторного читання сприйматиметься як незнайомий. Обов’язкові повернення не
тільки забезпечать освоєння сприйманого матеріалу, але й сприятимуть підвищенню
загальної стійкості уваги.
Правило VIII. Не забувайте про гігієну розумової праці, оптимальне освітлення та
температуру.
Раціональні прийоми запам'ятовування
Мала мнемотехніка:
1)
запам’ятовування перед сном, у
стані розслаблення, або після сну, відпочинку;
2)
«не за один раз»: значну роль
відіграє повторення (через 2-3 дні);
3)
чергувати сприйняття та
відтворення;
4)
сенсорна (почуттєва) опора —
допоміжні прийоми:
-
вузлики на пам’ять,
-
підкреслення,
-
асоціювання із предметами;
5)
зумовлювання, воно може бути:
-
ситуативним (учіть у тих самих
умовах),
-
ритмічним (учіть в тому самому
темпі),
-
емоційним (під музику);
6)
емоційне налаштування на роботу
(продуктивність пам’яті зростає);
7)
вербалізація образів
(проказування, порівняння).
Велика мнемотехніка:
1)
версифікація (запам’ятовування у
віршах);
2)
кріптографування (перекодування);
3)
виділення логічних структур (що
головне, у чому суть);
4)
відокремлення знання від незнання;
5)
естетичне (гарне) запам’ятовується
краще;
6)
дидактичний прийом (вивчили
розділ, придумали завдання).
Правила збереження знань:
-
виділіть те, що потрібно
запам’ятати;
-
облиште сторонні думки,
зосередьтеся на тому, що треба запам’ятати;
-
виділіть в об’єктах головне і
другорядне, знайдіть зв’язки між об’єктами, використайте мнемотехніку;
-
у складному матеріалі обов’язково
виділяйте значеннєві віхи;
-
ураховуйте свій тип пам’яті;
-
систематично повторюйте та відтворюйте
матеріал, який запам’ятали;
-
не змішуйте пізнавання та
відтворення;
-
у разі виникнення утруднень
згадайте обстановку завчання, просувайтеся від окремого факту до системи або
від більш загальних знань, необхідних цієї миті.
Напередодні іспиту:
-
один день перед іспитом присвятіть
тому, щоб знову повторити всі плани відповідей. Не повторюйте білети один за
одним, краще напишіть номера на аркушах і тягніть, як на іспитах. Щоразу, перш
ніж відповісти на запитання білета, згадайте та запишіть план відповіді. Якщо
це вийшло легко, можете не розповідати — це питання ви знаєте добре. Відомо, що
голос, поза, жестикуляція не тільки «видають» стан людини, але за принципом
зворотного зв’язку здатні впливати на нього. Прибравши впевнену позу, починаючи
говорити спокійним і впевненим голосом; ви стаєте спокійнішим і впевненішим;
-
якщо ви хвилюєтеся, то
безпосередньо напередодні іспиту уявіть ситуацію екзамену в усіх фарбах, з
усіма своїми почуттями, переживаннями, «страшними думками». Спочатку ви
уявляєте, як у вас тремтять руки або пересихає у горлі, у голові — жодної
думки. Ви тягнете білет, сідаєте на місце або читаєте завдання на дошці під час
письмового іспиту... і страх зникає, ви зосереджуєтесь і починаєте спокійно
готуватися до відповіді або виконувати завдання, потім підходите до
екзаменаційній комісії та відповідаєте на всі запитання (якщо ви взагалі не
відчуваєте страху перед іспитом, то не треба його й уявляти собі);
-
дорогою на іспит не зашкодить
просто перегорнути сторінки підручника.
Під час іспиту:
-
починайте готуватися з того
питання, виконувати те завдання, яке є для вас легшим;
-
напишіть орієнтовний план
відповіді на окремому аркуші паперу. Пишіть навіть те, що може спочатку здатися
непотрібним, це допоможе під час письма пригадати ще якісь факти. Якщо вам удасться це
зробити, ви заспокоєтесь, голова працюватиме ясніше та чіткіше, тепер вашу
енергію можна спрямувати на відповідь;
-
складання невеликого плану забере
хвилин 20-25. Прикріпіть аркуш із планом до екзаменаційного аркуша, і
екзаменатор побачить, що у вас методичний склад розуму;
-
за можливості сформулюйте коротку
відповідь на запитання в першому ж реченні. Ви продемонструєте екзаменатору, що
зміст запитання для вас зрозумілий;
-
якщо запитання складається з
декількох частин, назвіть кожну з них і підкресліть підзаголовки. Екзаменатор
побачить, що вам є, що сказати за кожним пунктом;
-
вашу роботу буде легко читати й
робити в ній позначки, якщо почерк чіткий і зрозумілий;
-
якщо ви говорите про гіпотези або
включаєте у свою відповідь дати тих або інших подій, підкресліть їх: знання дат
відразу буде відзначено екзаменатором;
-
упевніться, що в готовій відповіді
є вступ, основна частина та висновок.
Тактика відповіді:
-
прочитати весь білет до кінця;
-
оцінити, який пункт є для вас
найлегшим;
-
намітити послідовність розв’язання
завдань за принципом від простішого до найскладнішого;
-
якщо завдання виявилося
складнішим, ніж ви вважали, переходьте до наступного. Виконавши інше завдання,
можна повернутися до першого;
-
стежте за часом, відведеним вами
на розв’язання кожного пункту;
-
якщо залишається зайвий час, не
кваптеся підводитись. На письмовому іспиті витратьте цей час на перевірку, на
усному — послухайте, про що запитує викладач: запитання повторюються.
Шпаргалки корисні, якщо
дотримуються дві умови:
-
шпаргалки повинні бути написані
самим учнем;
-
діставати шпаргалку є сенс тоді,
коли ви не знаєте взагалі нічого. Не рекомендуємо користуватися шпаргалками:
ризик занадто великий, тому що «незасвіченими» залишаються не більше 30%
шпаргалок.
Причини
поганого засвоєння знань, невміння їх застосовувати не завжди можна пояснити
слабкою увагою, поганою пам’яттю та недоліками розвитку інтелектуальних умінь.
У розв’язанні деяких видів навчальних завдань проявляються природні генотипні
особливості учнів (властивості нервової системи, які у своїх поєднаннях
визначають властивий людині тип вищої нервової діяльності).
Підліток
зі слабкою нервовою системою не здатний до тривалого розумового напруження,
великий обсяг матеріалу стомлює його, швидкий темп діяльності із частими
переключеннями і розподілом уваги негативно впливає на працездатність..
Сильні сторони підлітків зі
слабкою нервовою системою:
-
схильність до планувань і любов до
послідовності під часівиконання будь-якого виду діяльності;
-
успішність у складанні різних
письмових планів для керування своєю діяльністю та діяльністю інших людей;
-
схильність до систематизації
знань, що забезпечує більш глибоке їх засвоєння;
-
переважання зовнішніх опор і
різних схем, тому вони не тільки вміють ними користуватися, але й виявляють
значні здібності під час їх складання.
Навчальна
діяльність містить у собі завдання, успішність виконання яких залежить від
індивідуальних особливостей, пов’язаних з тимчасовими або швидкісними
характеристиками нервової системи: лабільністю (швидкістю виникнення, зміни та
припинення нервового процесу, збудження або гальмування) і рухливістю (швидкістю
протікання основних нервових процесів — збудження та гальмування).
Інертний
підліток схильний ретельно, копітко виконувати свою роботу. Результат її
виконання у звичайних умовах, де час необмежений, буде не гірший за результат,
отриманий рухливим школярем.
Статичність і неквапливість
дозволяє інертному підлітку:
-
довше виконувати одноманітну й
нецікаву, але більш складну, роботу, ніж якісно виконувати щось захоплююче й
цікаве;
-
довго зберігати активність,
тривалий час працювати у своєму темпі (незважаючи на повільне включення в
діяльність);
-
бути посидючим і уважним, терпляче
вислуховувати пояснення вчителя;
-
стійкіше закріплювати матеріал;
-
детально продумувати та ретельно
організовувати різні види діяльності.
Зазвичай
у школярів виробляється так званий «часовий режим виконання навчальних
завдань». Не ламайте цей режим у період підготовки до іспитів (так звані
«сови», «жайворонки»). Стежте за тим, щоб чергувалися періоди праці та
відпочинку, корисніше за все будуть прогулянки на свіжому повітрі.
Варто
зважати також і на специфіку предметів, з яких дитина складатиме іспити.
Готуючись до усних іспитів, доцільно систематизувати та повторити весь вивчений
курс, а підготуватися за короткий період (наприклад до письмового іспиту з
російської мови) нереально, є сенс зосередитися на окремих розділах програми.
Як
правило, діти складають не один, а кілька іспитів поспіль. Кожний із них —
певна межа, після якої обов’язково потрібний відпочинок (незалежно від
результату).
Успішне
складання — свято не тільки для дитини, але й для всієї родини. Не сприймайте
відмінний результат як належний і єдино можливий, у будь-якому разі порадійте
із дитиною.
Незадовільний
результат — це не трагедія, це досвід. Не махайте приречено руками, не вішайте
ярлик «нездатний» на свою дитину. Обговоріть те, що трапилося, і врахуйте цей
досвід у майбутньому.
По
суті, наші діти не просто складають іспити з навчальних предметів, вони вчаться
долати труднощі. Ця форма перевірки знань є випробуванням характеру, сили волі,
уміння потрібної миті проявити себе, показати свої досягнення в певній галузі,
уміння не розгубитися, упоратися із хвилюванням — цьому обов’язково треба вчити
та вчитися.
* Класні години з
психологом / уклад. О.В.Скворчевська, О.С.Нурєєва. – Х. : вид. група «Основа»,
2009. – С. 215-226.
