Показ дописів із міткою резильєнтність. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою резильєнтність. Показати всі дописи
середа, 22 липня 2026 р.
Можливості розвитку людини після травматичних подій
Мене цікавлять можливості розвитку людини після травматичних подій.
Те, що я зараз пишу, очевидно, відоме професіоналам, але може бути цікаве ширшій аудиторії, тим більше я пишу на основі досвіду.
В цій темі в коментарях мені часто прилітає за те, що я маю за себе казати, бо отримала в нагороду від природи/бога (хто у що вже вірить) "нерви, як канати", і я вже змирилась з цим.
Бо і так, і ні.
Усі ми вразливі, і вразливі в різному, тільки комусь це треба показувати, наприклад, з метою пошуку підтримки або з іншою якою, а комусь ні - і також з різних причин.
Травматичний досід справді часто впливає на нашу поведінку (а щодо досвіду, отриманого в дитинстві, то є дослідження, які показують, що і на політичні погляди в майбутньому може впливати).
І кризові, травматичні події як можуть бути можливістю для саморозвитку і зростання, так можуть не бути.
З того, що я спостерігаю, то попередній досвід самоповаги, віри в себе, нормальності, надійності і підтримки у стосунках (у різних стосунках) справді є хорошою опорою для життя з травматичними досвідами.
Колись для подкасту і книжки #любовнеминає ми говорили з Olga Maslova про те, що кожна людина (чи й навіть об'єкт - дім, наприклад), яку ми втратили і який ми любили, цінували, має у нашому мозку набір окремих міжнейронних місць.
Його визначає цінність стосунків, спільні емоції, спільні пережиття, спільні спогади, спільні мрії про майбутнє - і це все у всіх по-різному.
Вчора ми з мамою навіть обговорювали як по-різному ми проживаємо втрату тата і втрату Тараса. Це взагалі не про "більше чи менше", це взагалі не про порівняння.
Просто різне.
Ми загалом цими днями з мамою багато обговорюємо, що допомагає їй намагатися нормалізувати життя після смерті тата.
І тут вам теорія до практики.
Хороше узагальнення чинників резильєнтності є в дослідженнях Мінки і Мартина Штраубе (і в українському перекладі вийшла ціла книжка, у видавництві "Дух і літера").
Отже, вони пишуть про 7 пунктів:
(1) Прийняття - усвідомлення того, що ти змінити не можеш, і того, на що ти маєш вплив. Сама по собі здатність прийняття не є аж такою чеснотою, бо так людина може і не чинити спротив обставинам, на які вплинути можна.
Тобто, йдеться про критичне прийняття.
(2) Гнучкість.
Це може бути здатність до найпростішого: зміни звичок. Навіть у побуті - інакше організовувати покупки чи планувати тиждень.
Навчитися попросити про допомогу.
Пристосуватися до нового середовища.
(3) Вихід з ролі жертви.
Це дуже цікавий пункт!
Мінка і Мартін Штраубе пишуть, що це означає позбутися частини гніву, припинити шукати розради в жалінні себе і вимоги жаліти себе від інших.
Це дуже складно, але є наступний пункт.
(4) Взяття відповідальності - за власні вчинки, дії, думки, впливи й відчуття.
"Людина відвойовує назад той простір у своїй душі, який віддала іншим".
(5) Мережі, дружні зв'язки, відчуття приналежності.
Якщо є добрі і близькі люди навколо, це завжди наш "останній прихисток", опора на тих, хто тебе любить, підтримує, захищає.
Або люди, яким щось можеш дати ти.
(6) Планування майбутнього, готовність до змін - це ніби зрозумілий пункт, але він містить важливий неочевидний компонент: навчитися ставитися до життя "всупереч".
Я по собі скажу: у мене часто буває відчуття, що все завершилось, що все провалилась, що я нікого не врятувала (ні сина, ні тата).
Але є терпіння.
Є толерантність.
І є відчуття, що ти вчишся змінюватися.
(7) Трансцедентність (віра, фантазія, мистецтво) - це надія на те нове, що ти можеш створити; а також вміння вловлювати те, що виходить за межі того, що ми можемо осягнути нашими чуттями й думками.
От моя мама каже, наприклад: "Те, що людина не може пояснити, вона має прийняти як віру. Це часом трохи заспокоює".
А для мене в цьому сенсі дуже важливо тримати в полі усвідомлення власні переконання, віру у те, що добро можливе.
***
Учора було 9 днів, як не стало мого тата.
Цей допис написала не для співчуття, а тому, що знаю: буває такі роздуми комусь допомагають.
вівторок, 5 серпня 2025 р.
Життєстійкість дітей і як її розвивати
Резилієнтність – здатність пристосовуватися до труднощів і відновлювати рівновагу. У сучасних реаліях це одна з найнеобхідніших якостей. Діти з високою резильєнтністю краще справляються із життєвими викликами, менш схильні до впливу тривалих травматичних подій і швидше повертаються до звичного життя після стресових ситуацій. Щоб розібратися, як дорослі можуть допомогти дітям стати стійкішими, ми поспілкувалися із психологинями проєкту «ПОРУЧ» Наталією Пашко та Оксаною Шароварою.
Читайте статтю за посиланням: https://bit.ly/4o1R1h0
Якщо ви зараз переживаєте непростий період, відчуваєте напруження або маєте запитання щодо того, як підтримати себе чи дитину – не залишайтеся наодинці. Ви можете отримати індивідуальну консультацію психолога проєкту «ПОРУЧ», щоби поговорити про ваш досвід, знайти опору, зрозуміти, що зараз відбувається, і отримати фахову пораду щодо наступних кроків.Для цього просто заповніть форму: https://forms.gle/5MdtdvSeDFaUopun9
*Консультації безоплатні. Доступні для батьків. осіб, які їх замінюють, а також дітей і молоді віком від 14 до 21 року.
________
«ПОРУЧ» – проєкт з психосоціальної підтримки та збереження психічного здоров’я дітей, батьків/осіб, які їх замінюють, та фахівців, що працюють з дітьми, який реалізується ГО «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер» спільно з Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні UNICEF Ukraine.
Підписатися на:
Дописи (Atom)