Батькам від першокласника

Resilience.help

Чи можуть першокласники давати поради дорослим? Так, якщо це стосується їхнього спокою, особливо у перші дні навчання. Адже саме дорослі створюють «подушку безпеки» , яка або допоможе дитині радісно бігти до школи, або навпаки — викличе страх і небажання.

Якби з вами говорила дитина, яка знає, що їй потрібно, вона б попросила підтримки. Адже статистика говорить:

5% сучасних першокласників відчувають тривогу перед школою, але не можуть про це сказати;

20% дітей можуть відчувати проблеми з концентрацією уваги;

50% батьків не знають, як правильно розмовляти з дитиною про шкільні труднощі;

60% страхів пов'язані з новими соціальними зв'язками, а не з навчанням;

85% першокласників хотіли б, щоб батьки більше хвалили їх за старання.

Як знизити цю статистику, а не навпаки підняти? Дотримуватися балансу:

стабільність і правила + гра і креатив.

Ідеї для батьків, вчителів та шкільних психологів для підтримки цього балансу шукайте у нашому матеріалі на Resilience.help: https://bit.ly/4gbNJnM.

Можливі причини труднощів першокласників

Психологічна допомога

 

Людмила Осауленко ·

10 ДНІВ ШКОЛИ ПОЗАДУ...

Я пишу ці рядки як нейропсихолог із досвідом роботи понад 10 років. За цей час я бачила сотні дітей і сімей у різних країнах, і завжди повторюється одна історія: коли дитина не хоче йти в школу, плаче, частіше хворіє чи «завмирає» на уроці, це не про лінь і не про «поганий характер». Це про втому, перевантаження й незрілість певних функцій мозку. І саме тут потрібна увага дорослих.

Здавалося б, після літа мало б бути легко й цікаво: нові зошити, форма, зустрічі з друзями, розповіді про канікули. Але для багатьох дітей ці перші дні стають не святом знань, а випробуванням. Хтось відмовляється вставати зранку, хтось повертається додому в сльозах, хтось починає хворіти частіше, ніж раніше. А хтось просто «відключається» на уроці: ніби сидить у класі, але його думки десь далеко. І тоді серце батьків стискається від тривоги: що відбувається?

Чому так стається

Причини багатошарові.

Втома нервової системи. Дитині бракує ресурсів, щоб витримати темп уроків і новий режим.
Слабка концентрація уваги. З боку здається, ніби учень «літає в хмарах», а насправді він бореться за контроль над собою.
Емоційна тривога. Якщо школа асоціюється з постійним стресом, тіло реагує сльозами, болями чи відмовою.
Незрілість функцій мозку. Самоконтроль, витривалість, зорово-моторна координація можуть бути ще не сформовані.

Тобто слова «не хочу вчитися» найчастіше означають: «мені занадто важко».

Наше дитинство і теперішнє дитинство

Ми росли у дворах, де було багато руху: стрибали, лазили по деревах, грали у «квача» чи «класики». Так дозрівала нервова система, тренувалися тіло й мозок.
Сьогодні діти набагато більше часу проводять із гаджетами. Руху менше, а навантаження в школі те саме або й більше. Звідси — швидка втома, неуважність, проблеми з письмом чи читанням.

Особливі виклики українських дітей

В Україні. Багато дітей приходять у школу вже виснаженими. Ночі в укриттях, сирени, тривога. Це впливає на сон, концентрацію й емоційний стан. І тоді школа стає не тільки місцем знань, а й додатковим джерелом стресу.
За кордоном. Нові правила, інша мова, чужа культура. Хтось відчуває себе чужим, хтось стикається з булінгом через акцент чи відмінності. Це болісно й напряму знижує мотивацію до навчання.

І тут немає «винних» дітей. Це ті умови, у яких вони живуть. І без нашої підтримки подолати це їм надзвичайно важко.

Що може допомогти

Рух і свіже повітря. Не лише спорт, а й прості ігри надворі. Це природний «вмикач» мозку.
Баланс режиму. Навчання, гра й відпочинок мають чергуватися.
Похвала за зусилля. Навіть маленькі старання формують внутрішнє відчуття «я можу».
Право на помилку. Якщо на невдачу реагують спокійно, дитина вчиться не боятися пробувати знову.
Живий сенс знань. Математика допомагає рахувати покупки, література — розуміти людей, географія — прокладати маршрут.

Ці прості речі роблять навчання більш осмисленим і живим.

Коли варто насторожитися

Зверніть увагу, якщо дитина:

плутає або «дзеркалить» букви й цифри;
швидко виснажується й не зосереджується навіть на простому;
часто плаче над уроками;
скаржиться на біль у животі чи голові саме «через школу»;
має проблеми зі сном і прокиданням;
відчутно відстає від однолітків у самоконтролі чи витривалості.

Це не «капризи». Часто це сигнали, що деякі функції мозку ще не сформовані.

Чим допомагає нейропсихолог

Нейропсихологічне обстеження — це не оцінки й не «штампи». Це спосіб побачити, де саме бракує ресурсу: у пам’яті, увазі, мовленні, координації чи емоційній сфері.

Я часто бачу, як після кількох тижнів корекційної роботи дитина починає витримувати уроки, краще писати, менше плутати букви, перестає плакати над домашнім завданням, легше засинає й прокидається. А головне — повертається впевненість: «У мене виходить».

Школа — не іспит «на цінність»

Школа має бути простором розвитку, а не полем битви. Місцем, де можна спробувати, помилитися й піти далі.

Іноді найкращий крок для батьків — це вчасно звернутися по допомогу. Не для того, щоб «навісити діагноз», а щоб зрозуміти справжні потреби дитини й зняти зайвий тягар з її плечей.

...

З повагою та підтримкою
нейропсихолог, психотерапевт
Людмила Осауленко

Батькам першокласників

 Центр практичної нейропсихології - Одеса

Навіть якщо вам здається, що все навчання в першому класі - суцільна лафа, ви маєте розуміти, що діти зазнають колосального навантаження, бо мусять виконувати два архіскладні для них завдання:

сидіти;

стримувати себе.

Перше складне просто тому що наше тіло не пристосоване для сидіння на стільці за столом: природа розраховувала максимум на те, щоб сидіти навпочіпки.

Виконання другої ускладнюється тим, що фронтальні (лобові) частки мозку першокласників тільки почали дозрівати, їхній розвиток триватиме ще кілька років. Але саме вони вже мають відповідати за планування, контроль, гальмування, вміння себе стримувати.

Першокласник, навіть якщо весь академічний зміст першого класу він засвоїв задовго до школи, щодня виконує важку для нього роботу. Саме тому цілком нормально, якщо дитина, яка зі старшої групи дитячого садка нехтували денним сном, раптом почала спати по три години вдень після школи. Ну як нормально - це означає, що їй важко, навіть якщо немає проблем з успішністю.

Також першокласник може:

- втратити апетит або, навпаки, стати «вічно голодним»;

- перестати стримувати емоції і почати плакати або кричати з незначних раніше приводів (тому що весь ресурс на стримування себе витрачається в школі);

- стати тривожним і недовірливим;

- почати вимагати додаткової уваги/прояву любові від батьків.

Усе це симптоми адаптації, і дитина має на них право протягом щонайменше першого півріччя.