Для роздумів

 Що робити, якщо вже нагримала на власну дитину?

☝Відповідь проста: одягти костюм дорослого.

Колись почула ці слова від власного психотерапевта. І мене відпустило. У всіх розуміннях. Мені здається, я все життя шукала саме ці слова. Для мене вони – опора.

Відповідальність за стосунки з дитиною покладається на батьків. Так чи інакше.

 Це важко. Це праця. Автоматично та вірно маєш розділяти.

😟Тому що інстинктивно, це коли:

Закрий рота

Сам винен

Руки не стоять

Я сто разів казала

Не скигли

Досить ревти, як дівчисько

💥І для того, щоб перервати циклічність цих висловів, потрібно трудитися.

Перше – зрозуміти: Що зі мною? Чого репетую? Втомилась? Розізлилась на роботі? Тривожусь? Не відчуваю вдячності? Усе на мені?

Адже справа частіше за все не у дітях. Усі це знають. Діти лише підсвічують ці сліпі зони та запускають цей вир.

Що робити, якщо лякаєтеся власних спалахів? Розбиратися із власним життям. Шукати допомоги. Відпочивати. Дитина може нагадувати особисту дитячу історію, що давно забулася. І тоді минуле геть не минуле.

Що робити? Вибачитися. Я зірвалась, сину. Я розсердилась, доню. Вибач. У мене був важкий день. Твоя поведінка мені не дуже подобається. Я боюсь, тривожусь, серджусь. З нашими стосунками усе добре. Щоб ти не робив, я люблю тебе.

Чому вчиться дитина? Теж просити вибачення, коли не права, довіряти, бути чесною, щирою, живою. Розуміти, що вона не погана, а може припускатися помилок, чинити не дуже добре. Розуміти, що цей крик не завжди про неї, а про маму, про тата, про їх неможливості, складнощі, шорсткості. Розуміти, що з нею усе добре.

🙏І на останок хочеться усіх підтримати. Бути батьками не просто. Тому що у багатьох з вас немає досвіду прийняття, досвіду безумовної любові. Проте, у дітей він може з'явитися. Завдяки нашим титанічним зусиллям.

Автор: @Ольга Шишонкова

Джерело

Переклад: Нестеренко О.І.