14 жовтня

 

Пошта довіри

 

10 жовтня - Всесвітній день психічного здоров'я

 ІНФОРМАЦІЯ, ЯКУ ВАЖЛИВО ПОШИРИТИ СЕРЕД ВАШИХ ДРУЗІВ

Психічне здоров‘я - це не просто відсутність проблем чи розладів, це стан в якому ми можемо насолоджуватися життям, жити в гармонії із собою та зовнішнім світом, реалізовувати свої здібності та потенціал. 

Наше психічне здоров‘я залежить від багатьох різних чинників: біологічних, соціальних, економічних та індивідуально-психологічних. Спадковий фактор, фізичне здоров’я, стреси, стиль та умови життя - все це впливає на нього. 

Відпочинок і його баланс з улюбленою роботою, стосунки, наявність близьких людей поряд, спорт, якісне харчування, "філософський" погляд на життя - це той внесок який ми можемо зробити для того, щоб фізично та емоційно почуватися краще, але іноді буває так, що цього недостатньо або не вистачає, і щось всередині нас «ламається» ми відчуваємо сум, тривогу, знесилення, байдужість, злість, розпач, тривогу.

За даними ВООЗ кожен четвертий житель планети протягом життя може мати психічний розлад. Перечитайте: кожен четвертий! З психологічними проблемами протягом життя стикаються всі люди. Тобто проблеми з психічним здоров'ям такі самі як із фізичним, але менш помітні й тому до них часто ставляться несерйозно. «Не сумуй, все ж добре», «тю, ну а що тут такого», «не лінуйся та зберись» - це лише частина «підтримуючих» слів, які люди з психічними розладами можуть почути. Насправді психічні проблеми потребують допомоги та лікування, так само як і зламана нога, хворий шлунок чи застуда.

Звертатися за допомогою - не соромно і нестрашно. І чим раніше ви зробите запис на прийом до спеціаліста - тим краще. 

Що може допомогти?

Важлива правильна діагностика та розуміння ситуації, з цим вам можуть допомогти спеціалісти у сфері психічного здоров‘я: психолог, психіатр, психотерапевт. Відповідно до ситуації вам буде запропонована допомога - психологічна консультація, психотерапія, медикаментозна підтримка. Коректне визначення вашої ситуації та спосіб допомоги - половина справи. 

️Куди ви можете звернутися?

 Безкоштовні лінії підтримки та мережі допомоги. Це доступний та дієвий спосіб, його перевага - для того, щоб отримати допомогу не потрібно навіть виходити з дому. Ви можете отримати консультацію щодо вашого стану і, можливо, подальше скерування. Якщо ви надаєте перевагу очній зустрічі - можна звернутися до місцевої соціальної служби, можливо, у вашому місті є й інші ініціативи з надання безкоштовної психологічної допомоги. 

Візит до сімейного лікаря. Спеціаліст може оцінити наявні симптоми та скарги та скерує до потрібного спеціаліста, або якщо матиме відповідну кваліфікацію - надасть вам допомогу самостійно.

Запис до приватного психолога. Це хороша ідея. Робота з таким спеціалістом допоможе вам розібратися в собі, впорядкувати думки й позбавитися симптомів. Більшість психологів працюють в робочому альянсі з іншими спеціалістами, тож за потреби скерують до лікарів, або будуть працювати з вами в форматі психологічних консультацій чи розмовної психотерапії. Обов‘язково запитайте у спеціаліста диплом про вищу освіту, сертифікат (сертифікати) про додаткове навчання та спеціалізації, поцікавтесь чи має він особисту терапію, супервізії та чи входить до професійних спільнот. Це важливі вимоги для практикуючих спеціалістів. І відповіді на ці питання можуть спростити пошук спеціаліста.

Запис до лікаря-психіатра. Якщо ви розумієте, що ваші неприємні симптоми потребують саме лікарського втручання - сміливо записуйтеся. Психіатр може призначити вам медикаменти, які скорегують обмінні процеси у вашому мозку та позбавлять вас неприємних симптомів. Також/або лікар може рекомендувати вам пройти курс психотерапії для того, щоб небажані симптоми не повернулися і ви в майбутньому сформували навичку відстежування проблем, самодопомоги, змінили ставлення до різних ситуацій у вашому оточенні, позбавилися упереджень та небажаних поведінкових патернів та реакцій. Не відмовляйтеся, якщо лікар запропонує такий варіант, адже на вас чекатиме захоплююча подорож у світ себе..

 Головне пам'ятайте: допомога доступна і просити про неї не соромно. 

Цей матеріал підготовано Національною психологічною асоціацією до дня психічного здоров‘я. 

Джерело

Всесвітній день інформування про людей з ЦП (церебральний параліч)

 6 ЖОВТНЯ був Всесвітній день інформування про людей з ЦП (церебральний параліч).

За статистикою World Cerebral Palsy Day, у світі більш ніж 17 мільйонів людей з ЦП. Церебральний параліч визнаний найбільш поширеною причиною дитячої інвалідності.

Люди з ЦП та їх близькі стикаються з багатьма проблемами: недостатня підтримка держави, відсутність єдиного комплексного підходу до реабілітації, але також часом відчувають агресію, нерозуміння і дискримінацію з боку оточуючих. Основною причиною такої поведінки є низька поінформованість суспільства щодо людей з ДЦП.

Саме тому цей день існує не для свята і привітань, а для того, щоб у світі стало більше інформації щодо людей з ДЦП

Церебральний параліч (ЦП) - це порушення роботи центральної нервової системи, при якому один або кілька ділянок мозку в результаті кисневого голодування виявляються вражені і функціонують некоректно. Це призводить до того, що у дітей з ЦП деякі м'язи стають занадто розслабленими або, навпаки, занадто напруженими, через що розвиваються різні порушення рухової активності. Крім того симптомами церебрального паралічу є порушення мови, проблеми із зором і слухом, судоми, нездатність орієнтуватися в просторі та інші можливі порушення.

Зібрали кілька поширених міфів щодо людей з ЦП:

Міф 1. Церебральний параліч - обов'язково з приставкою «дитячий»

Досить поширена назва ДЦП - дитячий церебральний параліч, оскільки цей стан розвивається у плода в утробі матері або в дуже ранньому дитинстві.

Але цей стан залишається з людиною на все життя, тому в сучасній міжнародній практиці прийнято говорити «церебральний параліч», опускаючи додаткове визначення «дитячий».

 Міф 2. Церебральний параліч - це результат виключно лікарської помилки

Причина такого стану - пошкодження центральної нервової системи, яке відбувається під час внутрішньоутробного розвитку або в перші тижні і місяці життя під впливом різних факторів. До них відносяться генетика, черепно-мозкові травми у немовлят, метаболічні порушення та інфекції у майбутньої мами або у дитини (наприклад, енцефаліт і менінгіт в ранньому неонатальному періоді).

Родові травми теж можуть викликати церебральний параліч, але це відбувається рідше.

Фактор ризику - це недоношеність. Чим раніше народилася дитина і чим менше її вага, тим вище ризик. Особливо це стосується дітей, народжених раніше 28-го тижня або з вагою менше 1,5 кг.

 Міф 3. Людина з церебральним паралічем не вміє спілкуватися.

Деяким людям з ЦП дійсно важко говорити, їх мова може бути не зовсім зрозуміла оточуючим. Однак, це далеко не єдина форма комунікації. Люди з церебральним паралічем можуть використовувати комунікативні дошки, спеціальні програми на планшеті або комп'ютері.

Міф 4. Людина з церебральним паралічем навряд чи зможе стати продуктивним членом суспільства

Доступне середовище, сучасні технології і використання спеціального обладнання дають людям з церебральним паралічем можливості пересуватися, спілкуватися, вчитися, працювати і заводити друзів.

Досить важливлю є постійна фізична реабілітація для людей з ЦП, однак є ще одне важливе завдання - соціалізувати таких дітей, підлітків та молодь, щоб вони могли спілкуватися, знаходити друзів, мати хобі і здобувати професію.

У проектах для соціалізації підлітків та молоді з комплексними порушеннями розвитку від ГО "Бачити Серцем" маємо більше 80% людей з ДЦП та іншими супутніми порушеннями розвитку (порушення зору, слуху, тощо)

Дитині або людині з ЦП кожен рух, кожна написана літера, кожен крок може даватися досить складно, але вона має такі ж права, як і всі, бажання жити повноцінним життям та право на навчання та соціалізацію у суспільстві.

Джерело

Всесвітній день поширення інформації про дислексію

Читайте також:

Дислексію не можна побороти, а лише відкоригувати. Як полегшити навчання для дитини

 

Пошта довіри

 Ви питали…

 

Дякую, тим хто нарешті наважився скористатися Скринькою довіри, що біля кабінету психологічної служби. Ваші звернення свідчать про зацікавленість та вашу довіру,  а також спонукають мене до особистісного та професійного розвитку. Ще раз дякую!

 

Отже,…

 

Щодо ненависті взагалі та ненависті конкретно до когось:

Я бачу ненависть дуже потужним, рушійним почуттям, яке завжди має зворотній бік – любов. Ми не відчуваємо чогось сильного та всеохоплюючого до того, хто нам байдужий. Тож знову дякую! ;-D Стосовно другої частини коментаря, то я також інколи почуваюся безпомічною та не дуже розумною. Думаю, це буває з усіма.

 

Щодо карантину:

Я не знаю коли він буде і скільки триватиме. Коли я вчилася на психолога, нас вчили щось досліджувати і виміряти науковими методами, а гадати на кришталевій кулі чи картах Таро ні. Часом я задаюсь тим самим питанням, що і Ви: коли і скільки. Проте, не маю відповіді. Можемо посумувати з цього приводу разом…, а можемо насолоджуватись можливістю живого спілкування один з одним.

 

І про непросте…

Аноніме, ти дуже мужня людина! Жоден з фахівців не дасть тобі 100%-во працюючої поради, як впоратись з твоїми почуттями і як допомогти батькам хоч трохи порозумітисяL. Ти пишеш, що в інших дітей набагато тяжкіша доля. Можливо. Але кожному з нас перш за все болить своє, і це природньо. За роки роботи чула різні дитячі історії, пов’язані з батьками та стосунками між ними. Знаєш, хтось каже, що хоче, щоб батьки розлучилися, бо несила терпіти сварки між ними. Хтось навпаки усіма силами та хитрощами намагається поєднати дорослих, які вирішили жити окремо. Хтось розривається між татом і мамою. Але завжди це боляче, інколи до сліз, інколи до відчаю. Я, як доросла людина, хочу вибачитись перед тобою. Ми, дорослі, буваємо такими зарозумілими, думаємо, що дітям легше впоратись з тим, що відбувається. Інколи забуваємо наголошувати, що відповідальності дитини в тому, що між нами дорослими сталося, взагалі немає. Нам здається, що саме собою зрозуміло, що ми вас любимо, і ладні на все, заради вас. Наша любов може по-різному виглядати: від відвертого захоплення до бурчання про ненадіту шапку. Інколи намагаємося закидати вас подарунками. Але забуваємо, що вам потрібні звичайні речі: побути поруч, поговорити про щось (а не лише про школу та проблеми, а інколи взагалі помовчати), обійняти, подивитись разом фільм/футбол/…, не поспішати. Вибач! І я зараз абсолютно серйозно. Одне знаю абсолютно напевно: якщо ми прийшли у цей світ, значить це не просто так, НЕ ДАРЕМНО! Нас обов’язково чекає якесь диво. КОЖНОГО. Треба дочекатися. Адже веселку можна побачити лише після дощу.

 

З повагою

психолог

Олена Іванівна