Пошта довіри

 Ви питали…

 

Дякую, тим хто нарешті наважився скористатися Скринькою довіри, що біля кабінету психологічної служби. Ваші звернення свідчать про зацікавленість та вашу довіру,  а також спонукають мене до особистісного та професійного розвитку. Ще раз дякую!

 

Отже,…

 

Щодо ненависті взагалі та ненависті конкретно до когось:

Я бачу ненависть дуже потужним, рушійним почуттям, яке завжди має зворотній бік – любов. Ми не відчуваємо чогось сильного та всеохоплюючого до того, хто нам байдужий. Тож знову дякую! ;-D Стосовно другої частини коментаря, то я також інколи почуваюся безпомічною та не дуже розумною. Думаю, це буває з усіма.

 

Щодо карантину:

Я не знаю коли він буде і скільки триватиме. Коли я вчилася на психолога, нас вчили щось досліджувати і виміряти науковими методами, а гадати на кришталевій кулі чи картах Таро ні. Часом я задаюсь тим самим питанням, що і Ви: коли і скільки. Проте, не маю відповіді. Можемо посумувати з цього приводу разом…, а можемо насолоджуватись можливістю живого спілкування один з одним.

 

І про непросте…

Аноніме, ти дуже мужня людина! Жоден з фахівців не дасть тобі 100%-во працюючої поради, як впоратись з твоїми почуттями і як допомогти батькам хоч трохи порозумітисяL. Ти пишеш, що в інших дітей набагато тяжкіша доля. Можливо. Але кожному з нас перш за все болить своє, і це природньо. За роки роботи чула різні дитячі історії, пов’язані з батьками та стосунками між ними. Знаєш, хтось каже, що хоче, щоб батьки розлучилися, бо несила терпіти сварки між ними. Хтось навпаки усіма силами та хитрощами намагається поєднати дорослих, які вирішили жити окремо. Хтось розривається між татом і мамою. Але завжди це боляче, інколи до сліз, інколи до відчаю. Я, як доросла людина, хочу вибачитись перед тобою. Ми, дорослі, буваємо такими зарозумілими, думаємо, що дітям легше впоратись з тим, що відбувається. Інколи забуваємо наголошувати, що відповідальності дитини в тому, що між нами дорослими сталося, взагалі немає. Нам здається, що саме собою зрозуміло, що ми вас любимо, і ладні на все, заради вас. Наша любов може по-різному виглядати: від відвертого захоплення до бурчання про ненадіту шапку. Інколи намагаємося закидати вас подарунками. Але забуваємо, що вам потрібні звичайні речі: побути поруч, поговорити про щось (а не лише про школу та проблеми, а інколи взагалі помовчати), обійняти, подивитись разом фільм/футбол/…, не поспішати. Вибач! І я зараз абсолютно серйозно. Одне знаю абсолютно напевно: якщо ми прийшли у цей світ, значить це не просто так, НЕ ДАРЕМНО! Нас обов’язково чекає якесь диво. КОЖНОГО. Треба дочекатися. Адже веселку можна побачити лише після дощу.

 

З повагою

психолог

Олена Іванівна