Турбота про інших і вигорання
Вигорання доглядальників/опікунів — це стан фізичного, емоційного та психічного виснаження, який виникає, коли ви піклуєтеся про когось іншого.
Опікун — це людина, яка надає фізичну або психологічну допомогу іншій людині. Опікуни допомагають іншим людям, які не в змозі турбуватись про себе в повній чи частковій мірі самостійно через погіршення здоров'я, хворобу, медичний стан, наприклад: деменцію, хворобу Альцгеймера, інсульт, розсіяний склероз, онкологічні захворювання, хронічні захворювання, психічні захворювання, хворобу Паркінсона, травми мозку і тощо.
Усіх людей, що здійснюють догляд, можна умовно розподілити на дві категорії. Перша категорія — це люди, чия професія повʼязана із піклуванням про інших (медичні працівники, працівники допоміжних професій: медсестри (особливо в паліативній та онкологічній сфері); сімейні лікарі, психіатри, психотерапевти; фахівці у сфері реабілітації, патронажні медсестри; соціальні працівники; психологи, педагоги в інклюзивних школах; асистенти в хоспісах, геріатричних центрах, інтернатах).
У цих професіях особливо виражене є емоційне вигорання — стан, коли людина, яка доглядає, може втрати емпатію, співпереживання, дистанціюється від підопічних чи пацієнтів, почувається виснаженою морально.
Друга категорія — це люди, що не є медпрацівниками, але регулярно доглядають за кимось із близьких: жінки, які доглядають за дітьми з інвалідністю, хворобами, розладами аутистичного спектра; партнери(-рки) дружин/чоловіків, які мають серйозні захворювання, поранення, травми тощо.
Найбільший ризик мають жінки 30–55 років, які доглядають за кількома членами родини одночасно.
Основний обов'язок опікуна — забезпечити безпеку та здоров'я людини, яка перебуває під його опікою. До найпоширеніших завдань, які виконують опікуни відносяться:
- допомога у виконанні повсякденних справ, таких як туалет, купання, одягання,
- розчісування волосся
- приготування їжі
- виконання домашньої роботи
- прийом ліків
- управління фінансами
- допомога в пересуванні
- моніторинг здоров'я
- спілкування з медичними працівниками чи установами щодо потреб підопічного тощо.
Родичі, що доглядають за своїми близькими, не мають встановленого робочого часу і не отримують оплату за свої зусилля. Крім того, вони, як правило, емоційно пов'язані з людиною, за якою доглядають. Усе це може негативно впливати на психоемоційний стан людини.
Синдром вигорання доглядальника характеризується трьома вимірами: емоційне виснаження (брак енергії та ентузіазму, а також відсутність емоційних ресурсів), деперсоналізація (розвиток байдужого, без особистого і навіть цинічного ставлення до підопічного/пацієнта), а також відчуття зниження особистої самореалізації (сприйняття догляду як негативного або неефективного).
Наслідки емоційного виснаження також можуть проявлятися почуттям безнадійності та безпорадності, низькою самооцінкою, дратівливістю, розчаруванням або гнівом стосовно інших, тривогою, втратою інтересу до діяльності, яка раніше приносила задоволення, розчаруванням, зниженням концентрації та соматичними проявами, такими як головний біль, безсоння, підвищення артеріального тиску, зниження імунітету, зміна апетиту та ваги, шлунково-кишкові розлади. Можуть зʼявитись і поведінкові прояви, наприклад, відстороненість від друзів, сім'ї та інших близьких людей, надмірне вживання кофеїну, алкоголю чи наркотиків, інші нездорові способи емоційної регуляції.
Заходи, які можуть допомогти впоратись із вигоранням збігаються із такими, що можуть попередити його.
1. Діліться своїми думками та емоціями із людьми, що варті довіри та зможуть підтримати вас: друзі, близькі, спеціалісти у сфері психічного здоровʼя.
2. Ставте собі реалістичні цілі та залучайте допомогу. Не завжди одна людина може повністю сама справитись із купою задач. Друзі, партнери, сусіди чи інші люди, що присутні у вашому житті можуть допомогти, якщо їх попросити про це. Або навпаки: часом доведеться відмовити, коли вони щось проситимуть зробити вас, якщо це буде ще одним додатковим виснажливим пунктом у вашому списку «треба зробити». Залучайте при можливості до допомоги соціальні служби чи волонтерські організації.
3. Дізнайтесь більше про стан чи хворобу людини, за якою ви доглядаєте. Розуміння симптоматики та варіантів розвитку може допомогти у прийнятті ситуації.
4. Турбуйтесь про себе і своє здоровʼя. Коли ми турбуємось про інших, то часом можемо забути про себе. Слідкуйте за тим, щоб добре харчуватись, достатньо спати, пити необхідну кількість води, відвідувати своєчасно лікарів чи інших спеціалістів.
5. При можливості відвідуйте групи взаємодопомоги, де люди мають схожі труднощі та можуть зрозуміти та підтримати.
6. Важливо навчитись дозволяти собі відчувати емоції та регулювати їх в найбільш корисний спосіб. Читання відповідної доказової літератури, зустрічі з психологом чи психотерапевтом можуть бути корисними.
Бажаємо здоровʼя вам та вашим близьким!
При створенні статті були використані матеріали:
Автор статті: лікар-психіатр, психотерапевт Юлія Наіста.
Стрес – це реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) ззовні. Загалом стрес – це нормальна реакція здорової людини, захисний механізм нашого організму. Виникнення стресу означає, що людина включилася в певну діяльність, спрямовану на протидію не безпечним для неї впливам. Під час стресу відбуваються глобальні психофізіологічні, біохімічні зміни в організмі, спрямовані на мобілізацію захисних сил та адаптацію до ситуації.
Стрес супроводжує щоденне життя людини. Ми постійно перебуваємо під його впливом. Однак деякі люди страждають від стресу, який є настільки частим або настільки сильним/інтенсивним, що це може серйозно вплинути на якість їхнього життя.
Окрім цього, у стані стресу, напруження, втоми люди схильні покладатися на методи, які можуть призводити до конфліктів чи образ. Не ефективне подолання життєвих негараздів штовхає багатьох людей на необдумані вчинки та реакції, що може ускладнювати їхні стосунки з дітьми та негативно впливати на здатність дітей справлятися з бідою, що трапилася.
