Приходить час - дорослішають діти,

Не ті думки, не ті стають смаки.

Вже інший привід треба, щоб радіти,

Порошаться машинки і ляльки.

Приходить час - чекаєм їх ночами,

Гуляють з друзями своїми допізна.

Їм безтурботно, а у тата й мами

В думках тривожно. Раптом сталось щось? Хто зна?

Приходить час - летять вони із дому,

Шукають кращого і гідного життя!

У далечінь ідуть, нікому не відому,

Складають плани й мрії в майбуття!

Ще якась мить - з'являються онуки,

Знаходять діти доленьки свої!

Коротші зустрічі стають, довші розлуки,

Бо треба більше часу для сім'ї!

А потім ми їх виглядаєм, виглядаєм...

Чекаєм кожен день від них дзвінка...

Почуєм голос - стільки й втіхи маєм.

А час біжить, немов гірська ріка...

© Людмила Степанишена

Джерело