Ідуть дощі, ідуть Різдвяні зливи.

Вода із неба зимна і жива.

Стоять в зажурі ясени і ниви.

І зеленіє у саду трава.

Туман і мла, а ще вечірня зірка.

А потім знову хмара на весь світ.

Напевно, в небі утворилась дірка,

Бо ллє і ллє і точить землю кріт.

Різдво з дощем. На серці вогко й сиро.

В руках вода і тиша біля скронь.

Змиває дощ священне живе миро

З Його очей і золотих долонь.

Змиває смуток. Світиться віконце.

Вже тітка варить і кутю, і борщ.

Вже пампухи такі ж легкі, як сонце.

І неважливо - сніг іде чи дощ.

Дощі минуть. Минеться й сіра смуга.

І буде мати, батько і дитя.

І дід візьме до рук старого плуга

Й засіє лан, й продовжиться життя.

Г.Потопляк